Умиротворення замість миру
Західні партнери інтенсивно задумалися над завершенням війни в Україні. Проте є нюанс — аж ніяк не на наших умовах.
ЄС щиро сподівається, що плани Дональда Трампа щодо України врахують і європейський безпековий інтерес. Тоді як сам майбутній 47-й президент США сподівається геть зовсім на інше.
Європа відверто налякана Кремлем, проте України не зрікається. Тому європейське крило НАТО готує алгоритм завершення війни за формулою «ні нашим, ні вашим»; однак не поспішайте їх засуджувати.
Брюссель наразі не переймається статусом окупованих територій, його турбують насамперед гарантії безпеки Україні. Тобто створення запобіжників, які мали б захистити нашу державу у повоєнний період, і при цьому — не особливо роздратувати московського диктатора (як пише видання Bloomberg, «не спровокувати путіна»).
Західні партнери вже не говорять про «пошук шляхів перемоги» та «перспективи членства у НАТО», а обіцяють дати Києву удвічі більше зброї. Вони це називають «зміцненням переговорної позиції України у момент ескалації російської агресії».
Про збільшення постачання говорили й генеральний секретар НАТО Марк Рютте, і міністри закордонних справ Альянсу. Після завершення війни (чи гарячої фази конфлікту, як вже вийде) партнери думають створити демілітаризовану зону, яку патрулюватимуть європейські війська.
Варто зауважити, що європейське крило альянсу воліло б розпочати перемовини з Кремлем про врегулювання «вже найближчим часом». А саме до того моменту, доки Трамп вийде на геополітичний подіум зі своєю кувалдою миротворчості...
Очевидно, розрахунок на те, щоб новий-старий господар Білого дому не вигадував велосипед заново, а скористався європейським. Фактично, Старий Світ задекларував, що готовий прислухатися до кремлівського діда, і відмовляється в осяжній перспективі розглядати членство України в НАТО.
Бо це означатиме перехід червоних ліній РФ, яка розглядає Україну як частину своєї сфери впливу. З іншого боку, європейці воліли б не бачити російські війська на західному кордоні України, тому й проявляють активність.
Тим часом Київ вимушений визнати, що колись найгірший сценарій завершення війни став найкращим: йдеться про згоду на початок мирного процесу, — без кордонів 1991-го року. Цей coming out був потрібен для політичного зближення з командою Трампа. Українська делегація саме перебуває в США.
І тут є дві новини:
- Погана полягає в тому, що офіційно радники Трампа і далі тримаються стратегії тиску на Україну, винагородження путіна трофеями у вигляді 20% + української території й блокуванням євроатлантичної інтеграції України.
- Хороша — тиснутимуть не лише на Україну. Спецпредставник Трампа з питань російської війни проти України Кіт Келлоґ підтримав надзусилля Байдена «в квапливому постачанні зброї Україні». Як сказав Келлоґ виданню The Wall Street Journal, «це дасть Трампу важелі тиску на Москву в перемовинах про врегулювання».
Загалом ще рано говорити, якою версією «мирного плану» інтелектуально завагітніє Білий дім під головуванням Трампа. У США немає спільних кордонів ні з РФ, ні з атакованою путіним Україною.
Відтак фінальна версія може базуватися не стільки на геополітичній раціональності, скільки на дипломатичній легкості її реалізації. Трампу потрібен терміновий успіх, а також можливість зосередитися на боротьбі з внутрішніми ворогами та кривдниками, для цього зовнішніх треба умиротворити.
Звісно, на практиці, замирення США з РФ не виглядатиме так лінійно, бо на шляху їх зближення теж чимало каменів спотикання. Домовитися про глобальний мир із перерозподілом сфер впливу їм отак ось сходу навряд чи вдасться.
Логічно припустити, що ота глобальна угода Трампа-путіна-2025 щодо України передбачатиме насамперед припинення вогню і багаторічні перемовини між агресором, його жертвою та неймовірною кількістю посередників. Отакий ось, «найкращий» поганий план.
Автор – Орест Сохар, військовий експерт і шеф-редактор "OBOZREVATEL"
