Леонардо да Вінчі – один із найвідоміших художників в історії, проте його ерудованість та ініціативність проявилися не лише у мистецтві.
Він народився 15 квітня 1452 року у сім'ї нотаріуса П'єро да Вінчі та селянки Катарини у місті Вінчі у самоврядній провінції Флоренція, де правила династія Медичі.
Леонардо здобув освіту у майстерні знаменитого флорентійського художника Верроккйо, а більшу частину свого раннього трудового життя провів на службі у Людовико іль Моро у Мілані.
Пізніше він працював у Римі, Болоньї та Венеції, а останні роки життя провів на французькій землі у будинку, наданому йому особисто королем Франсуа I де Валуа, який спонсорував флорентійського митця.
За життя Леонардо да Вінчі був зажив слави як художник, однак насправді у вільний від роботи час займався винаходів, які зафіксовані на більш ніж 13 000 сторінок нотаток і нарисів, виявлених лише після його смерті 2 травня 1519 року.
Більшість його ідей виникли задовго до того, як з'явилася технологія їх створення, проте якби вони були створені, – можливо, здійснили б революцію в історії техніки, але очевидно, що світ не був готовий до генія да Вінчі.
Нижче ми розповімо про 5 ключових пристроїв, якими флорентієць випередив свій час, хоч і не встиг їх усі з паперу перенести на більш міцний матеріал:
Одним із найвідоміших винаходів Леонардо да Вінчі є літальний апарат (італ. Macchina volante), хоча насправді існувало безліч різних моделей, в основному заснованих на принципах польоту кажанів і великих птахів.
В його конструкціях знайшли відображення спостережливість та уява, а також гостре бажання флорентійського митця-винахідника відчути себе ширяючим у небі немов орел.
Одна з моделей Леонардо мала дерев'яний каркас із розмахом крил понад 10 м, які за його задумом мусили бути обтягнуті тонким шовком, аби вийшла легка, але міцна мембрана, як у кажана.
Пілот лежав би обличчям до низу на дошці в центрі, а для приведення крил у рух – натискав на кривошип, який рухав тягові важелі й шківи, змушуючи крила здійматися-опускатися.
Той факт, що крила були сконструйовані таким чином, аби при змахові ще й скручувалися, свідчить, як да Вінчі надихався природою; винахідник насправді волів повторити політ легендарного Ікара, але свідчень про це не знайдено.
Дослідники та біографи славетного флорентійця один поперед одного стверджують, що хоча орнітоптер міг літати, перебуваючи в повітрі, людина ніколи не змогла б створити достатньо енергії, щоби відірвати його від землі.
Власне, світ мав чекати ще приблизно 400 років, аби західні винахідники створили дійсно летючий пристрій – у 1903 році брати Вілбур та Орвілл Райт здійснили перший успішний політ на своєму літаку із механічним приводом, але це вже інша історія.
Багато винаходів да Вінчі пов'язані зі зброєю та військовими машинами, швидше за все, тому, що він отримував фінансування від герцога Міланського, який відповідав за оборону Мілана від французів.
Одним із проєктів Леонардо був броньовик (італ. Carro armato), оснащений передовою на той час зброєю і здатний рухатися в будь-якому напрямку, який багато хто називає попередником сучасного танка.
Винахід на ескізі має кілька легких гармат, розташованих на круглій платформі із колесами, що забезпечують радіус дії 360 градусів.
Сама ж платформа закрита великим захисним кожухом (схожим на панцир черепахи), посиленим похиленими металевими пластинами для кращого відбиття вогню противника.
Згори, за проєктом Леонардо, мала бути встановлена прицільна турель для координації стрільби з усіх гармат та керування машиною, чий рух забезпечувався вісьмома людьми всередині – вони постійно повертали кривошипи, щоб обертати колеса.
Як і його орнітоптер, панцерник да Вінчі так і не був побудований; знову ж таки, лише за 400 років, під час Великої війни (1914-1918), перші броньовані танки з'явилися на європейських полях битв, змінивши хід історії.
Наступною зброєю флорентійця став 33-ствольний скоростріл (італ. Cannone) у вигляді багатоствольної зброї з трьох рядів мушкетів, який можна було ставити на пару коліс.
За задумом автора, винахід мав розв'язати наявну на кінець XV – початок XVI століть проблему, що гармати занадто довго заряджалися й у цей час супротивник мів зайняти нові позиції.
Леонардова концепція полягала у тому, що, створивши три ряди по 11 гармат у кожному, з'єднаних з однією платформою, яка обертається, можна заряджати одночасно, а потім стріляти по черзі без довгих пауз на перезаряджання.
Проєкт да Вінчі зі створення 33-ствольного кулемета заведено вважати основою для сучасного відповідника – зброї, яка отримала реальне промислове втілення лише у ХІХ столітті.
Під час свого побуту у Венеції флорентійський геній створив проєкт раннього водолазного костюма (італ. Scafandro da palombaro), який міг використовуватися для знищення ворожих кораблів.
Для виготовлення костюма використовувалася свиняча шкіра, оброблена риб'ячим жиром для відштовхування води, у шолом вмонтовані скляні окуляри, а до спини кріпилася дихальна трубка з бамбука зі швами зі свинячої, з'єднана з поплавцем із пробки та деревини.
Окрім того, що цей акваскафандр отримував повітря з поверхні, його конструкція дозволяла накопичувати живильний для людського організму газ у спеціальній кишені куртки.
Згідно із залишеними кресленнями та записами да Вінчі для документального фільму, відзнятого провідним британським суспільним мовником "BBC", – у XXI столітті було виготовлено його копію.
Коли сучасні нам аквалангісти випробували костюм, вони дійшли висновку, що він є цілком працездатним попередником сучасного водолазного костюма: пробковий поплавець під час занурення у воду виконував функцію камери зі стисненим повітрям.
Прикметно, але минуло приблизно 500 років, перш ніж знаменитий французький винахідник Жак-Ів Кусто та інженер Еміль Ганьян створили власний сучасний водолазний костюм, який вдосконалюють їхні наступники.
Вивчення людської анатомії спонукало Леонардо до винайдення одного з перших в історії роботів (італ. Automa cavaliere), одягненого у німецько-італійські середньовічні обладунки.
Залізний костюм виготовлений близько 1495 року і представлений на святі, влаштованому герцогом Міланським; оригінал донині не зберігся, лише у 1950-х роках дослідники виявили ескізи робота й відтворили макет.
Цей гуманоїдний робот-лицар міг стояти, сидіти, підіймати забрало, відкривати та закривати рота, самостійно рухати руками, а вся його система управлялася за допомогою шківів, тросів, внутрішніх шестерень і ручних кривошипів.
У 2002 році німецький фахівець із робототехніки Марк Розгайм побудував дієву модель робота-лицаря да Вінчі, фактично довівши, що він є повністю функціональним, як і планував сам Леонардо.
Так, флорентійський геній не мав достатнього рівня освіти з латини, математики та природничих наук і ніколи не навчався в університеті, що призвело до того, що багато його винаходів залишилися поза увагою науковців і заможних покровителів, а відтак зображеним лише у блокнотних начерках.
Коли були виявлені його щоденники, аналіз показав, що підхід Леонардо до науки полягав у пильному спостереженні та докладних записах, інструментами ж його дослідження були майже виключно очі.
Да Вінчі був принципово іншим новатором для свого часу, оскільки інтегрував мистецтво у свої теорії та гіпотези, що дозволило створити унікальний комплексний і цілісний підхід до науки, яку ігнорували аж до середини XX століття.
Між іншим, раніше вже повідомляла медіаагенція "Останній Бастіон", із-під пера неперевершеної фінляндської письменниці та художниці Туве Янсон напередодні Другої світової війни з'явилися улюблені дивовижні істоти – муміки.