«А ти убив свого воєнкома? Чи лише відчикрижив собі мізинця?»

Пристаємо на бік поміркованих українців, котрі бережуть шапки, бо зима не за горами, і не беруться ними закидати мільйон мобілізованої сволоти.

А таки сволоти, бо якщо й наша кузбаська рідня не дремене до Улан-Батора, а тупо прийде «погостювати» на малу батьківщину свого отця сімейства – нашого брата, відредагуємо генеалогію, обпилюючи з дерева гниле гіляччя. Повна мовчанка рідні з 25 лютого дає усі підстави для садово-ремонтних робіт на генеалогічному дереві.

Ну, це – особисте. Яке, менше з тим, великою мірою пояснює й глобальні зсуви у свідомості сусідів, будь вони прокляті на віки-вічні.

І вам, шановні колеги, доведеться погодитись, що посилання сердобольних на примушування руських брати участь у звірячому поході до країв неміряної кількості пральних машин і собачих будок, мовляв, не було виходу, сумнівне. То так, є й винятки – самоспалення, пікети, картинки, червоні півні у військкоматах, пристрілка по  воєнкомах. Але загалом бидло суне сюди хмарою сарани усвідомлено.

Були часи, коли політику партії і уряду доносили до широких мас дві газети, «Блокнот агітатора» і гучномовець над сільрадою. Сьогодні хіба що бабця з дідком в глибині сибірських руд позбавлені можливості почути правдиву інформацію – було б бажання.

У тому й справа, що немає бажання дослухатись до правди, зручніше не чути й не бачити Бучі з Маріуполем, а є свідомий вибір – «мочіть хохлов». Давно ж руки чесались. З Батурина, Крут і зачистки лісів на Західній Україні у 40-50-х минулого століття. А м'ясник без сокири, що гармоніст без квітки в петлиці (кацап, kassap – «м'ясник». До тюркських мов слово потрапило з арабської, де qaşşăb означає «живодер», або «м'ясник», «той, що забиває худобу»  ̶  Вікіпедія, якщо що).

Після ранку 24 лютого руський мав сім місяців на людське рішення. Гаразд, не кожен міг рвонути за кордон – і гроші треба, і хтось паровоза боїться, і розставатися з сусідами і трудовим колективом не кожному що два пальці об асфальт. Та й триденна спецоперація гуркотіла десь поза досяжністю – яка війна?! Ось-ось покажуть парад другої армії на Хрещатику матєрі городов руських і Зеленського в клітці привезуть на Болотяний майдан.

Гаразд, оголосив щур-фюрерок мобілізацію, пузанчики з військкоматів пітніють від фантазій про наповнення власної мошни. Але у тебе, руський самцю, знову є вибір – сховайся, купи довідку про плоскостопість, відчикриж мізинець ненароком! Зрештою, сядь.

Нехай на вчинок, на який виявився здатним мужик, 25-річний усть-ілімець Руслан Зінін, розстрілявши начальника призовної комісії безпосередньо за робочим столом (таке як пузанчику вижити не вдалося), не здатні всі 300 000 тире 1000000 призовників.

Але! Не їдь! Вбивати! Українців! 

Їдеш, падлино? Не було вибору, кажеш? Був і є. Бо з будь-якої безвиході є, принаймні, два-три виходи. Не враховуючи летального.
І російські, і наші пабліки пістрявіють ура-вкидами: у щура немає реальної підтримки! Молодь тікає від повісток! Виїхало понад триста тисяч чоловіків! Дагестанські адай-неш-аби (мами по-нашому) буцалися із золотовцями і відбили смартфон журналіста! Наростає всеросійський бунт!

Багатіє думкою знамо хто. Такими думками багатіти, бути Арісом Товічем. Утримаємося. Попереду важкі і сумні часи протистояння з ненавченим, невзутим, ненагодованим, але численним і озброєним бидлом.

Важко зрозуміти російський телеграм-канал «Записки на паркані» − жартують чи й направду вірять ліберали у рештки здорового глузду своєї титульної зграї, пишуть: «Неправильно говорити, що в Росії немає протестів через мобілізацію. Вони є, і деінде деякі мають вигляд повноцінного народного повстання з відтінками національно-визвольної боротьби».

Це навіть не рожеві окуляри. Це – повна атрофія очного яблука.

Ось реалії могилізації в репортажі Фонтанки.ру з-під військкомату у Санкт-Петербурзі, «відтінок національно-визвольної боротьби», так би мовити: (переклад наш - ОБ): «… трохи осторонь зібралась велика сім'я: батько, мати та інші родичі стоять біля хлопця років тридцяти в червоних кросівках. Він танкіст. «Їхати треба воювати. Дивитися, чи що, на це? – говорить його батько. Чого його шмарклі жувати? У нас усі в армії служили. І я служив, і син служив. Він і сам все знає. Родіну захищати потрібно». «Ми по-людськи ставимося до цієї ситуації», − додає мати. Питаю у хлопця, як настрій. «Робочий», − каже він…»

Розум і руські народні маси – поняття несумісні.