Армія США ніколи не наважиться на операцію подібну Курській чи Харківській

Військовослужбовці Америки здатні бомбити терористів на відстані, а воювати проти ворогів на землі вже ні. Просто втратили досвід.

До такого невтішного висновку дійшли аналітики Інституту сучасної війни у складі Військової академії США у Вест-Пойнті, передає медіаагенція «Останній Бастіон». Піддано сумнівам поточну якість і боєготовність заокеанських армійців.

Якби під час контрнаступу літа та осені 2023 року у Запорізькій області на місці Сил оборони України була Армія США, результат, імовірно, був би тим самим. Без масової підтримки авіації наземні американські війська ніколи не підуть на операції, подібні до Слобожанської офензиви чи Курської авантюри.

Так, за теперішнього рівня оснащення та підготовки влітку 2023 року Армія США не змогла б перемогти армію РФ. І проблем тут більше, ніж здатні розв'язати у Вест-Пойнті, Пентаґоні чи Білому домі, не кажучи вже про Генеральний штаб Збройних Сил України, де розробляються плани із деокупації.

«Військова істина свідчить, що треба знати свого супротивника. Українців навряд чи можна звинуватити у тому, що вони не знають московитів та їхнього способу ведення війни. І ті, й інші надто довго слідували тим самим військовим доктринам, залишеними у спадок від совєцької армії», — наголошують аналітики Інституту сучасної війни.

Швидше за все, згідно із поглядом співробітників Військової академії США, 2 роки тому Силам оборони України не вистачало насамперед:

• концентрації підрозділів на одному відтинку фронту, що дозволило б збільшити оперативну глибину і зробити прорив вірогіднішим;
• кращої інтеграції власних безпілотників та електронних засобів протидії для боротьби із ворожими дронами;
• роботизованих систем і комплексів із дистанційним керуванням для розмінування мінних полів без ризику для власного персоналу;
• швидших процесів ухвалення рішень і децентралізованого командування та управління, адаптованого до різних оперативних районів.

Американські фахівці визнають, що наші захисники зіткнулися із низкою критичних проблем, які суттєво знизили ефективність позаторішнього контрнаступу. Відсутність переваги (чи хоча б рівноваги) у повітрі звела нанівець використання літаків і гелікоптерів для підтримки наземних операцій, оскільки будь-які літальні апарати негайно збивалися засобами ППО РФ.

Армія РФ заздалегідь підготувалася, створивши багаторівневі та глибоко ешелоновані укріплені позиції (сумнозвісна «лінія Суровікіна»), насичені мінними полями, протитанковими ровами та довготривалими вогневими точками. Намагаючись прорвати таку оборону, українські війська розпорошували свої сили на кілька напрямків, не концентруючи зусиль на одній ділянці.

Це призвело до неможливості оперативного прориву оборонних рубежів супротивника. Крім того, окупанти активно використовували комбінацію сучасних і традиційних засобів ведення війни, що  призвело до значних втрат серед українських солдатів та військової техніки:

• масове застосування FPV-дронів;
• високоточний артилерійський вогонь по скупченнях підрозділів, які наступали Запорозькими степами;
• і, нарешті, класичний елемент оборони, як от мінні загородження, бліндажі, мережі шанців та бункерів.

Варто підкреслити, що Армія США, не кажучи вже про розвідувальну та наукову спільноти, зараз стикається із нестачею фахівців із РФ, які знають ситуацію не з чужих слів. В Америці мало офіцерів володіють московитською мовою або мають глибоке розуміння тактики й стратегії окупаційно-терористичного контингенту Кремля.

Однак, якщо московитсько-українська війна показує, що контрнаступи малоперспективні з урахуванням технічного та тактичного розвитку поля бою, які висновки з цього можна зробити для НАТО? Відповідь невтішна, враховуючи поточну політичну ситуацію на Заході.

Отже, НАТО має зробити все так, щоби РФ не нападала першою. Стримування — ось завдання дня, у зв'язку з яким Альянс має побудувати на своєму східному фланзі глибоко ешелоновані лінії оборони із мінами та масовим використанням безпілотників; ці заходи мають зробити атаку настільки складною та дорогою, що вона навряд чи буде успішною.

А тим часом, як раніше повідомляла медіаагенція «Останній Бастіон», радикальний пацифізм був культурною революцією середини XX століття на Заході. Нині в ЄС панує згасальна боєздатність, країни, які жили у мирі протягом восьми десятиліть, демографічно старіють.