Атовець безжальний та невблаганний
Суспільству важко прийняти людей, які повернулись з АТО. На учасників російсько-української війни покладаються неабиякі надії, нас боготворять чи бояться, але ніколи не будуть сприймати як звичайну людину. То як же ставитись до ветеранів, як зжитися з нами?
Я не планував робити соціологічне дослідження на цю тему. Все вийшло якось само собою. Причиною стало жорстоке побиття мого побратима Бориса Короля у Білій Церкві.
Вночі ворота будинку, де живе Борис, протаранили автівкою двоє п’яних молодиків, а коли Борис вийшов з’ясувати, що відбувається, збили його з ніг і почали бити. Били так, що Борис Король мало не загинув. Він назавжди втратив зір на одному оці.
Борису 57 років і він добра та душевна людина. У танковому батальйоні водив медичну машину – ГАЗ-69, яку лагідно називав «Ракель». Для того, щоб зрозуміти, що таке медична машина в танковому батальйоні, спробуйте уявити собі картину… Іде танковий бій. Сорокатонні машини стріляють одна в одну двадцятикілограмовими снарядами. Один танк підбитий. Є поранені. І Борис на старенькому ГАЗоні, який не має ні міліметра броні і може заглухнути у будь-який момент, повинен того пораненого вивезти.
Борис жодного разу не відмовився від жодного завдання, а його валять на землю і б’ють ногами. Б’ють навіть після того, як він втрачає свідомість, чоботами тупцяють по голові…
Нападників затримують, але поліція та прокуратура намагаються «збити» статтю. Тиснуть на Бориса, щоб він підписав мирову угоду і злочинці отримали умовний термін.
Білоцерківський прокурор Володимир Мізерний каже журналістам: «Немає різниці, чи сяде хтось із них на п’ять років, чи на вісім років, чи на десять…»
Борис тиха скромна людина, без зв’язків. Але він атовець. І атовці разом із журналістами піднімають шум. Атовці приходять на суд і після судового засідання прокурор тікає від них через чорний хід.
Страшні і ганебні події! Але завдяки їм мені вдалося розібратись, яке ж насправді ставлення до учасників АТО.
«Ганьба побратимам!»
Після того, як статті про цей випадок з’явились у ЗМІ, подію почали активно обговорювати у соцмережах.
Найбільше людей пропонувало жорстоко покарати злочинців у різний спосіб. Таких коментарів 50% від загальної кількості. Абсолютно згідний з цими людьми.
Але була величезна кількість коментарів, у яких люди писали: «Ганьба побратимам! Чому негідники ще живі? Замість того, щоб жалітись у пресі, пішли б та відрізали нападникам голови».
Я спробував з’ясувати, що за люди кричать «Ганьба побратимам», і виявилося, що цих людей майже ніщо не об’єднує: ні вік, ні соціальне становище, ні місце проживання. Є лише одна подібність – 98% із них не були в АТО.
Наголошую, таких коментарів було десь із 20% від загальної кількості! Тобто 20% громадян України вважає, що учасники АТО не поважають закон. Більше того, для ветерана ганебно діяти законними методами. Ветеран має взяти зброю і застрелити кривдника, а потім хабарника-поліцейського і продажного прокурора, а, відповідно, і всіх, хто спробує йому завадити це зробити. Потім сісти у залі суду поміж скривавленими тілами і закурити.
Близько 10% коментарів були від людей, які вважали, що ті, хто зачепив учасника АТО, скоро сильно пожалкують про це. Тобто вони були впевнені, що АТОвці свого не кинуть і вирішать проблему. Не уточнялося лише, в який спосіб.
Ще 10% вважали, що ніякі спроби домогтися справедливості не будуть успішними, тому що правоохоронні органи тотально корумповані, і це підтримується керівництвом країни.
Не такий, як усі
Кількість людей, які взяли участь в обговоренні події, не є достатньою, щоб затівати серйозне соціологічне дослідження, але аналізуючи ряд статей, які стосуються учасників АТО та різноманітних подій в Україні, можна дійти висновку, що люди, які не були на війні, вже виділили нас в окрему категорію.
Багато українців вважають нас жорстокими, непередбачуваними та рішучими, через що – небезпечними. Величезна кількість ветеранів, яких я знаю особисто, намагаючись знайти роботу, отримували відмову після того, як на запитання про службу в АТО відповідали: «Так».
Особисто я чув розмову двох партнерів по бізнесу, які не знали, що я воював. Один із них пропонував взяти в охорону атовця, а інший відмовляв: «Ти впевнений, що він не якийсь контужений і що одного разу ти не прийдеш, а він чиєюсь головою у футбол грає?»
Небезпечність атовця вважають як поганою, так і хорошою рисою.
Погано, коли ветеран небезпечний для тебе, і добре, коли він небезпечний для корумпованої влади.
У чому небезпека для простої людини, яка не воювала? В тому, що від ветерана чекають незручного запитання, на яке не буде відповіді. Таке поширене запитання всіх ветеранів усіх війн: «А де ти був, коли я кров проливав?». Неадекватної чи агресивної поведінки чекають із меншим страхом, ніж цього запитання.
У чому небезпека для влади? В тому, що атовці дійсно повертаються у мирне життя із скасованою заповіддю «Не вбий» і загостреним почуттям справедливості. Звідки береться це загострене почуття? Все просто. Ти готовий віддати життя за свою країну. За людей, які є її громадянами. Звичайно, хочеться сподіватись на якусь подяку, добре слово. І от ти повертаєшся додому, а дякувати не спішать. Більше того, тебе намагаються обдурити, обікрасти. І ти не розумієш, – як же так? Я ж був готовий за цю людину померти, я захищав його, поставивши на паузу своє особисте життя, мерз у окопах, спливав кров’ю, а він краде в мене, в моїх дітей? Як таке можна пробачити? І от ти дивишся на такого негідника і починаєш шукати на плечі автомат.
Про незручності
Мої особисті спостереження показують, що жодної незручності у спілкуванням з ветеранами АТО не відчувають члени родини атовців. Причому і близькі, і далекі родичі. Причетність їх сім’ї до справи захисту країни дозволяє їм не боятись запитання: «А де ти був?». У переважній більшості всі члени родини – хто більше, хто менше – допомагав своєму родичу на передовій і прямо або опосередковано людям, які служили разом із ним.
З цієї ж причини не відчувають незручності волонтери та люди, які фінансово або діями долучились до майбутньої перемоги.
Тих, хто не у захваті від спілкування із ветеранами, можна поділити на дві категорії: агресивних та сором’язливих.
Сором’язливі – люди які не пішли на війну через якісь причини. Вони та члени їхніх родин розуміють, що зробили щось не так, і намагаються якось компенсувати це. Вони щиро допомагають атовцям, які трапляються їм на життєвому шляху, але не шукають спілкування з ветеранами.
Агресивні – ті, хто відкосив і вважає, що так і має бути. Такі люди завжди шукають собі виправдання. Їх улюблені фрази: «це війна олігархів», «там усе домовлено» і «нехай син Порошенка воює». Вони розуміють, що все це відмовки і насправді виправдання немає. Це злить їх. Через злість на самих себе вони починають ненавидіти ветеранів. Розуміючи, що їх думка не популярна у суспільстві, «агресивні» всіляко підтримують чутки про неадекватність ветеранів, жорсткість, загострюють увагу на їх небезпечності.
Не виключаю, що велика кількість коментаторів, які дивувались, чому побратими негайно не порішили негідників, саме з цієї категорії.
Чужими руками
Переважна більшість людей у будь-якій громаді не готова до рішучих дій. Ця маса не вважає за потрібне виходити із зони власного комфорту, щоб змінити ситуацію у країні. Вони не задоволені життям, але чекають, що прийде хтось, хто все зробить за них.
Месію не дочекались, але дочекались повернення з війни ветеранів, на яких тепер покладаються чималі надії «рівносидячого» на дупі суспільства.
Впевненість, що ветерани все зроблять за них, була настільки великою, що вилилась у підсвідому ненависть до атовців, які нічого не зробили.
Не повісили на деревах корумпованих суддів, не знищили олігархів, не пішли колонами на Київ. Ганьба!
Більш як 300 000 пройшло через АТО! Де вони?
Диванні революціонери не хочуть розуміти, що людині, яка повернулась із фронту, потрібен відпочинок, бо війна надзвичайно виснажує фізично та психологічно. Потрібно зробити щось із особистим життям, яке зупинилось у день, коли ти пішов до військкомату. Потрібен час, щоб відновити здоров’я. Авторитетно заявляю – здоров’я на війні підривається дуже сильно, навіть якщо ви не отримали поранення. Також треба враховувати, що велика кількість ветеранів після відпочинку повернулась на фронт.
Окрім всього переліченого, є ще один важливий фактор. Ветерани не сліпі і бачать, що ставляться до них не так, як вони сподівались. Спробуйте знайти Данко, який вирве своє серце за тих, хто тебе не розуміє, боїться, ненавидить?
Бажаєте щось отримати – дайте! Варіант «прошу за мене вмерти, а я вам на похороні у морду плюну» нам не підходить.
Тут вважаю за потрібне повернутись до випадку із Борисом Королем. 90% із тих, хто прийшов підтримати його на суді, – учасники АТО. Велике місто Біла Церква… А де громадяни без корочки УБД?
Немає. І жоден з добродіїв, які обурювались, чому атовці всіх не вбили, не запропонував ніякої допомоги.
Я запитував у людей, які радили вдатися до радикальних дій, чи готові вони будуть прийти, щоб відбити в поліції ветерана, який вчинив самосуд? Чи допоможете ви грошима для адвоката, який буде його захищати? Чи прийдете в суд, де його будуть судити?
Не прийдуть. Більше того, будуть зловтішатись. Бо агресивний та небезпечний ветеран цілковито вписується у систему їхніх внутрішніх переконань. «Дебіл контужений…». «Я казав, буде головою в футбол грати». «Хижак, який спробував кров, не зупиниться».
А чи задавався хтось запитанням, чи хоче він жити у країні, де не діють закони, а в будь-який дім можуть прийти атовці і вчинити з господарем так, як будуть вважати за необхідне?
Таке не сподобається нікому з тих, хто підштовхує ветеранів до радикальних дій. Вважався б ідеальним варіант, коли атовці розстріляли б негідників, побудували країну «Сонця», а потім вчинили б ритуальне сеппуку. Бо нащо вони, такі жорстокі та небезпечні, суспільству?
Гра на сподіваннях
Існує велика кількість негідників, які грають на почутті загостреної справедливості та суспільних сподіваннях щодо учасників АТО.
Типовими фразами, які використовують такі маніпулятори: «що ж ви за атовці?»; «ми на вас надіялись»; «і що, просто от так будете стояти та дивитись?».
Маніпуляторів легко розпізнати. Треба лише взяти їх за руку і сказати: «Пішли разом…».
Як правило, їх девізом є російський віршик: «Вперед орлы, а я за вами…Я пошутил, идите сами».
Розпочинається підготовка до виборів і зараз на почуттях атовців будуть грати з особливою цинічністю. Дуже просто спровокувати ветерана на якісь протиправні дії, а потім підбурювати інших воїнів, викрикуючи: «Невже ви залишите побратима у біді? Ганьба! Вбийте їх усіх!».
Людину, яка закликає не порушувати закон, схильні обзивати порохоботом та прислужником режиму. Але тут теж важливо розуміти, що роблять це або проплачені з Росії провокатори, або диванні революціонери, які самі діяти не збираються.
Що робити, якщо закони не працюють? Боротись, але без криміналу. Існує багато ефективних способів без розмазування крові по стінах.
Атовці – інструкція з експлуатації
Як же поводитись у присутності атовця? Як сприймати його? Чи існує регламент для взаємодії з ветераном? Усе дуже просто. Допоки солдат б’ється за вас із ворогом зовнішнім, захистіть його родину від ворогів внутрішніх. На фронті треба помирати. У тилу немає такої необхідності. То відірвіться від телевізора чи монітора комп’ютера і зробить якусь реальну хорошу справу. Як тільки ви це зробите, то одразу відчуєте, що незручність під час спілкування із ветераном АТО зникла. Тепер на його запитання «Що ти робив, коли я кров проливав?», ви зможете відповісти: «Прикривав твою спину».
Влад Якушев
