Аятола Рухолла Хомейні як приклад для «Ізраїлю»

Не буває хороших релігій. Будь-яка релігія, як газ, прагне заповнити весь об’єм, контролювати все й впливати на всі сфери життя. Так було сто разів. Так було і з католицизмом, і з православ’ям, і з ісламом, і з комунізмом (який теж є класичним релігійним ученням). Усі намагалися використати віру як державний цемент — і всі зазнавали поразки. Іноді ці спроби призводили до краху країни.

Сьогодні на наших очах в «Ізраїлі» відбувається повзуче релігійне захоплення влади. Його мета — перетворити світську державу на державу релігійну. У Кнесеті пройшов перше читання «Закон про реалізацію єврейської ідентичності» (Realization of Jewish Identity in the Public Sphere). Як і в поправках до Конституції в росії, найважливіше приховано всередині. Коротко розповім про цей закон, а потім спробую пояснити, чому він завдає страшного удару не лише по світських, а й по релігійних громадянах «Ізраїлю».

Основні положення законопроєкту:

1. Обов’язкові релігійні символи в державних місцях
   Закон вимагає, щоб у державних установах і громадських місцях встановлювалися мезузи — традиційні сувої з молитвою на одвірках.

2. Захист публічних релігійних обрядів
   Такі дії, як накладання тфілін і молитва в громадських місцях, будуть юридично захищені, щоб ніхто не міг їм перешкоджати. За будь-яке втручання в такі релігійні практики закон передбачає покарання.

3. Правопорушення проти юдаїзму
   Будь-яке перешкоджання цим ритуалам може бути визнане правопорушенням проти юдаїзму.

4. Іспит для суддів з єврейського права
   Судді, які хочуть розглядати справи, пов’язані з виконанням цього закону, повинні будуть складати іспит з єврейського права (Галахи), підготовлений у співпраці з рабинатом.

5. Рабинат як арбітр спорів
   Рішення про те, яким має бути «правильний традиційний обряд» або як тлумачити релігійні аспекти, ухвалюватиме Головний рабинат, а не цивільні суди.

Тепер про те, до чого призведе цей закон.

Хоча «Ізраїль» поєднує демократію з елементами релігійного права (наприклад, шлюбні та сімейні питання вже частково перебувають у віданні рабинату), новий закон пропонує ще глибше включення релігійних норм у публічну сферу.

Законопроєкт розмиває межі між державою та релігією. Він може поставити цивільні інститути під контроль релігійних авторитетів. Він посилює вплив рабинських судів і рабинату на повсякденне життя широких груп населення, зокрема мігрантів і репатріантів. Закон розширює релігійні повноваження у визначенні того, хто вважається євреєм і як дотримуються критерії ідентичності.

Фактично закон обмежить свободу совісті, змішає релігію і державу та створить правові підстави для релігійного примусу або дискримінації.

А тепер про те, чому цей закон б’є не лише по світських, а й по релігійних.

Річ у тім, що не існує єдиного поняття «юдаїзм». У релігії є величезна кількість найрізноманітніших течій — від реформістського юдаїзму, де й жінки можуть бути рабинами, до релігійних сект, які взагалі не визнають існування «Ізраїлю». Рішення одного хасидського цадика є законом для його громади й не означають майже нічого для інших віруючих.

Якщо завтра саме рабинат визначатиме, що є «правильною традицією», то він фактично стає монополістом сенсу. Це б’є одразу по кількох групах: реформістських і консервативних юдеях, репатріантах зі складним єврейським статусом, світських суддях і юристах, які опиняються в залежності від релігійної експертизи.

Іспит з Галахи для суддів — це не про знання. Це фільтр лояльності (в росії під час реформи поліції це називалося переатестацією). «Плюнь та поцілуй злодієві ручку». Суддя починає думати не лише про закон і прецеденти, а й про те, як його рішення буде сприйняте релігійною владою.

Головне не в тому, що дозволяють релігійні практики — вони й так дозволені в «Ізраїлі». Але держава вперше починає карати за втручання й водночас не гарантує права ухилитися. Якщо раніше логіка була така: «хочеш — молись, не хочеш — проходь повз»,
то тепер з’являється асиметрія: молитися — захищено законом, а попросити не робити цього тут і зараз — потенційне правопорушення. Можу розповісти, як, у яких місцях і з якою метою це можна буде використовувати, але не хочу підказувати релігійним.

Формулювання «правопорушення проти юдаїзму» — це юридична пастка. Вона небезпечна тим, що межі дозволеного розмиті. Сьогодні це — «не заважай накладати тфілін». Завтра логіка може розширитися: «не висміюй», «не створюй атмосферу неповаги». Не вмикай міксер — він порушує святість суботи. Каміння в лобові скла машин, які їздять у шабат, летить уже давно. Будуть і бойкоти магазинів, що працюють у суботу. Обов’язково будуть. І будь-який антирелігійний допис може вважатися злочином проти юдаїзму.

Довгострокові наслідки таких законів передбачити не дуже важко. Передусім вони посилюють конфлікт між релігійними та світськими. Вони вводять поділ громадян на кілька категорій: на самому верху — галахічні євреї, в самому низу — світські, араби, бедуїни та інші атеїсти. Вони підривають довіру до інститутів держави, включно з самою релігією. Якщо релігійні захочуть зробити з «Ізраїлю» теократичне суспільство, світські почнуть масово виїжджати з країни. Поїде наука, поїде хай-тек, поїде освіта, поїде бізнес. І «Ізраїль» закінчиться.

P.S.
За будь-яку спробу прирівняти критику юдаїзму до антисемітизму негайно буде бан. Єврей — це значно більше, ніж релігія.

Джерело

«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»