Банкова зробила ставку на «План перемоги» і прорахувалася
Збереження якоїсь частини країни й народу — це не перемога, а лише передумова для майбутньої перемоги. Треба називати речі своїми іменами.
Просто зараз уже абсолютно очевидно, що поточний склад «Ставки» на вулиці Банковій у Києві не здатен ні перемогти агресора, ні зберегти максимальну кількість людей та земель. Не того калібру «ефективних менеджерів» зібрав у своєму Офісі Пересидент.
Адже до перемоги треба системно готуватися — перемога ж вам не шашлик-машлик і не холодець із пляшкою. Для збереження максимальної кількості людей і теренів треба чесно зізнатися: вибір українців 2019 року не мав ніякого сенсу, бо був абсолютно шкідливий і злочинний акт, якому немає виправдання і який неможливо дешево викупити й спокутувати, швиденько відстрілявшись.
А позаяк мільйони людей зробили це разом, то й повернення до тями відбувається дуже повільно; і процес уже пішов. Хоча варто визнати, що у нашої країни з'явиться реальний шанс на вихід із глухого кута, якщо у ній постане до 25% дорослого й активного населення, яке буде стійко тримати курс на політичний суверенітет і національне відродження.
Отой кількісний відсоток так званих пасіонаріїв зможе висунути нормального, компетентного, відповідального лідера і зберігати йому лояльність хоча б років 10. Тоді за умови сприятливої геополітичної кон'юнктури ми зможемо вирулити на рівний шлях.
Проте оця безперервна біганина від однієї політсили до іншої, пошуки нових облич, «розмаїття проукраїнських партій» (помітьте, не українських!), нерозбірливість у політичних зв'язках, які часто видаються за волелюбність і демократичність, лише наближає нас до прірви. До того урвища, куди нас із задоволенням скинуть усі, кому поперек горла сильна, успішна незалежна Україна.
Наша поточна дійсність така, що тут, у «кордонах 1991 року», може бути або Україна, якою керують і володіють етнічні українці, або Орда Московська. А щось таке проміжне, «компромісне», на кшталт (безстатевої й безнаціональної)ліберальної демократії, «відкритого [міграціям і інтервенціям] суспільства», «вітрини соросії та пінчукостану», «коломойської республіки», «держави ахметидів», — є тимчасовим й абсолютно нежиттєздатним.
Повірте, перевірено Пьодричем, Ляксєічєм і Ссаничем, які мастили нам тут «нє рассєю». І кожен, хто перешкоджає реалізації суверенних прав титульної нації на законну спадщину предків, працює на Кремль; байдуже, свідомо чи несвідомо, по «контракту» чи по вєлєнію душка.
