Безоплатний хліб нужденним: інтерв'ю з благодійником Саркісом Авакяном
Про добрі справи говорити – себе не поважити. Життєве гасло, яким послуговується у побуті наш співрозмовник.
Саркіс Гагікович Авакян оселився у Полтаві на початку 1990-х і звідтоді займається не тільки підприємницькою діяльністю, але, що найважливіше, благодійністю. Він – власник магазину і ресторану "Арменія", а також керівник Фонду "Grand Авак" ім. Авакяна Г.С., який допомагає нашим землякам.
Війна багатьох наших громадян змусила змінити свою професію й інакше поглянути на світ, але тільки не пана Авакяна. Саркіс Гагікович, як і раніше, тримає невеликий бізнес у середмісті Полтави й паралельно роздає всім нужденним фірмовий хліб магазину "Арменія", наче добрий самарянин.
* * *
- Розкажіть, будь ласка, що і як спонукало Вас стати на шлях благодійності, особливо у теперішні нелегкі часи?
- Почнемо з того, що Україна – це моя друга батьківщина і ми всі, не тільки, а й усі українці зобов'язані підставляти плече один одному. Зараз – це питання нашого виживання як спільноти. Власне поки у мене є можливість і я працюю у галузі громадського харчування, я вирішив зробити благодійну програму. Ми назвали її "Віра. Надія. Любов" і допомогти людям, чим зможемо. Комусь словом, комусь – ділом, когось – морально підтримую.
- Які основні напрямки роботи названої Вами програми? Маю на увазі, на кого вона розрахована.
- Це частина роботи нашого Благодійного Фонду "Grand Авак" ім. Авакяна Г.С., яку ми заснували ще у 2000 році разом із батьком, Гагіком Саркісовичем Авакяном. У своїй роботі ми повсякчас послуговуємося біблійними настановами, приймаючи людину, кожного нужденного, як Ісуса Христа. Знаєте, для мене – це покликання, яке не було пов'язано з війною. Певно, допомагати ближньому – мій особистий стиль життя.
Власне програму "Віра. Надія. Любов" розпочали у 2014 році й спрямували її перш за все на всіх учасників АТО, вимушених переселенців із зони бойових дій на Донбасі, їхніх сімей. Згодом розширили категорії, залучивши чорнобильців, ветеранів Другої світової війни, багатодітних сімей і спорт-школи.
З приводу напрямків, то на сьогодні основне це – безоплатна роздача нашого фірмового хліба постраждалим в зонах бойових дій і нашим захисникам. На території магазину "Арменія" щодня зранку до 12:00 роздаємо наш фірмовий хліб. Ми записуємо всіх, хто приходить, дізнаємося, чи точно ці люди – нужденні, скажімо, біженці з Харкова, Сум, Маріуполя, Донбасу. Але, навіть якщо немає при собі документів, даємо буханець нашого фірмового хліба. Для нас є принциповим такий вчинок.
- Тобто, попри економічну кризу, викликану повномасштабним російським вторгненням Вам вдається не просто продовжувати вести бізнес, але й ще забезпечувати хлібом насущним наших громадян?
- Весь колектив "Арменії" – активно залучений у благодійність. Тому у нашій справі про заробіток не йдеться. Ми передаємо партії нашого фірмового хліба хлопцям, які служать у ЗСУ, армійські підрозділи та загони Територіальної оборони. Це підтримка і вдячність нашим захисникам.
Ми підготували анкети у рамках благодійної програми "Віра. Надія. Любов". Зараз у нас уже понад 550 анкет, заповнених переселенцями з Харкова, Сум і Маріуполя. Але це справа цілком добровільна. Охочі записують свої дані з пропискою, щоби ми знали, що вони – переселенці з зони проведення бойових дій, які потребують допомоги. Між нами вже з'явилася стійка комунікація, бо щодня від 150 до 170 біженців приходять за нашим фірмовим хлібом. Когось ми упізнаємо, хтось пізнає нас. Так і працюємо.
Іноді до нас звертаються з медичних закладів Полтави. То ми одразу відгукуємося й веземо у лікарні наш фірмовий свіжовипечений хліб. Це – великі партії, які ми веземо в спеціальних боксах. Самі розумієте, які потреби там, особливо зараз. Вони теж підписують папери, що отримали нашу допомогу.
- Чи підтримують Вашу благодійність інші, не тільки підлеглі та родина?
- Якщо мова йде про чиновників, то вони не заважають – і на тому подяка. Влада як така дала можливість працювати. А так нашій справі активно допомагають Геннадій Сікалов і бізнесмен Арман Костандян. Ми самоорганізувалися і працюємо заради земляків, бо головне для нас – допомога, у першу чергу нужденним.
Графік нашого невеликого колективу розподілений на 2 частини – робота у закладі та благодійність. Причому останнє – у вільний час, тому вихідних у нас немає, як, мабуть, у більшості громадян, враховуючи воєнні будні. Так і живемо.
- А як щодо великої батьківщини, з Вірменією підтримує зв’язки та чи звідти надходить Вам хоч якась допомога?
- Оскільки я з родиною з 1991 року мешкаю в Україні, то саме вона для мене вітчизна, а головне Україна – батьківщина і рідний дім моїх дітей. Тому і це вже зрозуміло більше зв'язків у мене тут в Україні, ніж із Вірменією. Вірмени нам нічим не допомагають, у них самих складні післявоєнні часи.
З Вірменії нас підтримують словом і не більше, та й цього нам достатньо, ми ж не для слави робимо добрі справи. Адже від добра, добра не шукають і не розповідають про нього. Усе, що ми робимо – на благо тих, хто живе з нами поруч і потребує допомоги. Якщо це продукти, то ми готові дати людям хліб, не приймаючи за це ні копійки. Власне, на цьому стоїмо і вважаємо, що це правильно.
