Білорусь у «дружніх» обіймах Москви та Пекіну
В цю суботу в Сочі зустрінуться президенти Російської Федерації та Республіки Білорусь.
Головна тема переговорів – поглиблення економічної інтеграції обох країн у рамках проєкту єдиної союзної держави. Символічно, що зустріч припадає на 20-ту річницю підписання угоди про альянс між Мінськом та Москвою.
Широкий розголос та занепокоєння викликала заява посла Білорусі у Москві Володимира Семашка, який розкрив деякі плани анонсованої зустрічі лідерів двох країн. «Це перехід на уніфіковане податкове законодавство, створення єдиних ринків нафти, газу і електроенергії, створення єдиного парламенту та уряду з певними повноваженнями, коли незалежні Росія і Білорусь віддають визначені вище управлінські функції з обов'язковим виконанням», – повідомив дипломат.
Подібні вислови викликали очікувану реакцію. Російська Федерація анексує Білорусь. Приклад України та ситуації на Донбасі і в Криму перед очима. Ще на початку вересня уряди обох країн домовились щодо програми економічної інтеграції Росії та Білорусії, яка передбачає часткове об'єднання їх економічних систем до кінця січня 2021 року. Економісти в один голос стверджують: прихід російського капіталу на білоруські ринки автоматично призведе до поглинання економіки північним сусідом. Фінансові можливості місцевого бізнесу фізично не можуть на рівних конкурувати з невичерпними потоками північного сусіда.
Існує і політичний момент. У 2024 році спливає термін перебування Володимира Путіна на посту президента Російської Федерації. На думку ряду експертів в Кремлі уважно розглядають варіант висунення російського лідера на пост керівника нового державного утворення. Таким чином Путін зможе обійти конституцію РФ, яка забороняє йому напряму балотуватись на третій термін. При всій деспотичності своєї влади володар Кремля демонстративно слідує нормам протоколу. Кульбіти з «призначенням» Дмитра Медведєва на пост президента тому яскравий приклад.
Олександр Лукашенко вже поспішив заспокоїти громадськість, заявивши, що він не має наміру обговорювати з російським президентом важливі політичні питання, серед яких і створення єдиного парламенту країни. Темою зустрічі буде спільна інтеграція на рівних правах. «Ми разом створили суверенну, незалежну країну. Навіщо? Щоб покласти її зараз в ящик з хрестом нагорі і викинути кудись? Ні! При мені такого ніколи не трапиться!» – наголосив білоруський лідер. Він щиро намагається вберегти свою вотчину від повноцінної анексії. У нього просто немає іншого виходу. Перед очима спливає прикра доля інших авторитарних лідерів пострадянського простору, які втратили свої пости. До цих пір Білорусія і справді вдало маневрувала.
Важливим чинником гарантій незалежності республіки стає той факт, що Москва вже не є єдиним важливим геополітичним гравцем на теренах Білорусі. Хоч поки що лишається основним.
З кожним роком посилюється вплив Китайської Народної Республіки як альтернативи «дружнім обіймам братської Росії». Пекін щорічно підвищує об’єм інвестицій в білоруську економіку. Росте й товарообіг. Навесні 2019 року «Білорусьбанк» отримав кредит в 100 мільйонів євро від Банку розвитку Китаю. Також китайці виділили «Білоруській залізниці» 65,7 мільйонів євро для електрифікації ділянки дороги. І це непоодинокі приклади. Збільшується і кількість спільних білорусько-китайських проектів, реалізованих за китайські гроші. Найбільш успішними серед них є завод по збірці автомобілів BelGee в Мінській області, найпотужніша в країні Вітебська ГЕС та індустріальний парк «Великий камінь».
Звичайно, посилений внесок китайців в економіку європейської держави відбувається не від природної щедрості Пекіну. Це лише елемент стратегії програми «один пояс – один шлях», метою якого є створити міжнародний торговий коридор між КНР та Європою. Вдале географічне розташування Білорусії вплинуло на інтерес Пекіну до цієї східноєвропейської країни.
Тісна співпраця з КНР несе для Мінська і суттєві загрози. У випадку неспроможності повернути Піднебесній борги по кредитам економіка та інфраструктура країни все більше підпадатимуть під зовнішній контроль з боку Пекіна. І це теж частина зовнішньої стратегії КНР.
Однак, у короткостроковій перспективі Олександру Лукашенко вигідна тісна співпраця з Китаєм, який зацікавлений у відсутності політичних та економічних потрясінь у країні, в яку інвестує кошти. Це дасть змогу білоруському президенту і далі вдало маневрувати між Москвою, Європою, а тепер і Пекіном, утримуючи хиткий суверенітет. А це, як показала практика, він добре вміє.
