Бофони УНСО як спроба самозабезпечення організації
Один із прикладів наслідування досвіду УПА сучасними націоналістами...
При підготовці Тернопільської обласної організації УНА-УНСО до парламентських виборів, що мали відбутися наприкінці березня 1994 року, гостро постало питання фінансового забезпечення виборчої компанії.
Оскільки грошей у нас не було, виникла ідея скористатися досвідом ОУН-УПА та започаткувати випуск т. зв. бофонів (скорочення від словосполучення «бойовий фонд») УНСО. В Україні вже були відомі бофони. В різних місцевостях їх ще називали: біфони, бифони, бефони.
У 1940-1950-х рр. – це грошові документи (квитанції) з національною символікою та символікою ОУН і УПА із фіксованими номіналами. Уповноважені особи від ОУН чи УПА видавали їх населенню за добровільно внесені кошти, у вигляді готівки, іноді продуктів харчування, одягу, реманенту.
У майбутньому планувалося, що, коли постане Українська держава, ці гроші будуть обмінюватися на справжні. Крім суто фінансової ролі бофони також виконували агітаційну функцію. На бофонах друкувалися гасла «Христос Воскрес! Воскресне Україна! Воля народам! Воля людині! Смерть тиранам!» тощо.
За браком часу і фінансових можливостей я вирішив використати купоно-карбованці малих номіналів (1, 2, 3, 5 та 10), що почали виходити з обігу через низьку купівельну спроможність.
З однієї сторони на них ставився відбиток нашої організаційної печатки, а з другої – напис «На бойовий фонд УНСО», мій підпис та номер бофона. Згодом напис було замінено штемпелем, вирізаним з гуми. Один бофон прирівнювався до 10 тисяч карбованців, три до 30 тисяч і т. д.
Для легітимації бофонів, у республіканській газеті «Голос нації» (січень 1994 року № 1-2) було дано оголошення про їх випуск, оформлення та призначення.
Частину бофонів викупили на сувеніри члени нашої організації та симпатики, решту обмінювали на спонсорську допомогу. Бувало, що нам привозили з довколишніх сіл харчі, за які ми теж видавали бофони.
Гроші, продукти, технічні засоби нам давали, звісно, безкорисно. Просто, з нашого боку, хотілось чимось віддячити, щоб у людей залишилась хоч якась згадка про свій внесок у розбудову Української держави.
Наразі не відомо, скільки залишилось на руках унсовських бофонів. Думаю, що небагато. Проте нагадати, що таке було, думаю варто для історії.
