Залізо і кров України: річниця створення УВО

Цього дня 1920 року свою діяльність розгорнула Українська військова організація. Сталося це після загибелі УНР і ЗУНР.

Боротьба за Українську Соборну Самостійну Державу у 1917-1922 роках закінчилася поразкою національних сил. Її територію окупували кілька ворожих сусідів, яким вільна Україна, а тим паче український національний рух — були кісткою у горлі.

Розуміючи, що доба миру та спокою запанувала в Європі ненадовго, представники українства гуртуються в емігрантські середовища та готуються до нових визвольних змагань. Одним із таких стала Українська військова організація (далі — УВО).

Вона була заснована полковником Армії УНР Євгеном Коновальцем і його бойовими побратимами 30 липня 1920 року у Празі. Попервах це був підпільний гурток, для учасників якого Ідея Нації лишалася живою, а згодом УВО дало підґрунтя для постання ще більшої націоналістичної організації відомої нині як ОУН (з 1929 року).

Як згадують безпосередні учасники, діяльність УВО була нелегальною, військовою, політично-революційною. Організація на чолі з полковником Коновальцем не претендувала на те, щоби бути єдиним політичним проводом українського народу.

А проте, маючи певний воєнний досвід, її члени вважали, що гідні бути кістяком нової всеукраїнської армії, котра служитиме у майбутньому відновленій Українській Державі. УВО задекларувала, що вона вважає себе носієм і спадкоємцем заповітів Армії УНР і УГА, тож мала підготувати український народ до нового етапу визвольної боротьби.

Учасники організації, крім пропагування загальнонаціонального зриву, проводили конкретну підготовку до нього. Зокрема, на Заході України (Галичина, Закарпаття і Волинь) крайові осередки УВО видавали та поширювали власні друковані видання (як от журнал «Сурма»), накопичували зброю, влаштовували акції саботажу та нищили символи окупантів, у першу чергу — поляків.

Головною метою УВО була підготовка українців до здобуття власної національної самостійної державності. Для цього здійснювалася відповідна організаційна робота (підпали садиб польських шовіністів, руйнування ліній зв'язку тощо).

Ймовірно через свою радикальну і непримиренну діяльність УВО здобула авторитет у народі. У середині 1920-х років численні громадські кола, а передовсім студентська молодь почала орієнтуватися на членів організації під проводом полковника Коновальця.

Їх вважали за реальну силу, що здатна зупинити антиукраїнські злочини польського режиму на Галичині та Волині. Сьогодні бойовий шлях УВО продовжують тисячі українських націоналістів і добровольців у лавах Сил оборони України, що присягнули на вірність своєму народові.