Теперішня Україна мусить уникнути долі УНР
Цивільним слід знати, що крім поповнення особового складу армія має постійно бути у тонусі. Морально-психологічний стан запорука Перемоги.
1917 року Українська Центральна рада мала свого представника при Головному управлінні Генерального штаба російської армії. Тоді тривала активна українізація частин колишньої імператорського війська Московії.
Тимчасовий уряд у Петрограді підтримував її, бо українізовані частини зберігали дисципліну та не сприймали більшовицьку агітацію, а Центральна рада декларувала лояльність. Для координації дій Київ і скерував свого військового представника до столиці.
На початку жовтня 1917 року цей представник запросив виділити для українців спеціальну квоту для навчання в Ніколаєвскій академії Генерального штабу. Українцям вона була потрібна для заповнення «штабів українізованих дивізій та корпусів».
Проте останній начальник генерального штабу російської армії генерал Владімір Марушевський відмовив. Послався на можливий розкол загальної служби Генерального штабу, якщо у Петрограді почнуть окремо готувати офіцерів для українських формувань.
Ця маловідома історія свідчить про різне сприйняття майбутньої української армії в колишній імперії. На початку грудня 1917 року чисельність солдатів українізованих частин колишньої імперської армії сягала більше 600 000 осіб.
Приблизно 400 000 з них перебували на території УНР, із них 60 000 — у 1-му українському корпусі генерала (майбутнього гетьмана) Павла Скоропадського. Росіяни дивилися на них як на органічну частку загальної російської армії.
Тобто українські частини залишаються в звичній російській системі. Єдиною відмінністю їх від інших підрозділів є повністю український особовий склад!
Натомість українці сподівалися, що ці війська будуть мати окремий статус серед інших підрозділів російської армії, щось на кшталт армій німецьких князівств в армії Німецької імперії. З відповідним командуванням та навіть певною автономією.
Та й узагалі дивились на це військо як на дієвий інструмент майбутнього здобуття і подальшого збереження власної автономії. Жодне із цих сподівань не справдилося — більшовики захопили владу та знищили стару російську армію.
А діячі Центральної ради не спромоглися втримати вже готове українське військо, що і призвело до його деградації та самознищення, узаконеного наказом про демобілізацію та формування війська на «міліційній основі». Результат відомий.
