ЦЕЙ ДЕНЬ В ІСТОРІЇ. ПОМЕР ВАСИЛЬ ВИШИВАНИЙ

18 серпня 1948 року у тюремній лікарні київської Лук'янівської в'язниці на 54-му році життя помер Вільгельм Франц фон Габсбурґ-Льотрінґен

18 серпня 1948 року у тюремній лікарні київської Лук'янівської в'язниці на 54-му році життя помер один із представників королівської династії Габсбурґів австрійський ерцгерцог Вільгельм Франц фон Габсбурґ-Льотрінґен, знаний також як український військовий і політичний діяч, поет, один із найбільш романтичних героїв українського національного відродження Василь Вишиваний.

Вільгельм фон Габсбурґ народився 10 лютого 1895 року в родині австрійських архікнязів Карла Стефана та Марії Терезії у родинному маєтку Габсбурґів-Льотрінґен неподалік від міста-порту Пула на південному узбережжі Адріатичного моря (нині — Хорватія). Шестеро дітей подружжя (а Вільгельм був найменшим) доводилися триюрідними племінниками імператору Австро-Угорщини цісарю Францу Йосифу І. З десятилітнього віку батько — на той час віце-адмірал Військово-морського флоту — став брати Вільгельма разом із старшими синами у подорожі. Вони побували у різних країнах Європи, в Африці, Америці та Азії. У 1907 році батько вийшов у відставку і перевіз родину до міста Живець (на півдні Польщі) до успадкованого маєтку, де проживав до кінця життя.

Як згодом писав у своїх мемуарах Вільгельм, в родині розмовляли італійською, адже мати походила з роду князів Тосканських. Батько листувався з дітьми німецькою. На додачу дітей навчали французької та англійської. Проживаючи у Польщі, Вільгельм опанував польську, згодом, під час подорожей Карпатами, почав говорити українською.

Він закінчив Віденське реальне училище та — через півроку після початку Першої світової війни — Терезіанську військову академію в австрійському місті Вінер-Нойштадт, хоча зазвичай члени імператорської родини офіцерські звання отримували автоматично.

Крім того, батько піклувався, щоб сини оволоділи й певним ремеслом — старші його сини вчились столярству, а Вільгельм — бляхарству. Під час навчання в академії юний Габсбурґ захопився українською історією та літературою, читав твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Грушевського.

У лютому 1915-го лейтенант Вільгельм Габсбурґ почав службу в 13-му кавалерійському полку уланів, що стояв тоді у Карпатах. Полк рекрутувався у Золочівщині, тому складався переважно з українців. Українці — солдати сотні Вільгельма, з якої він усунув поляків та угорців, мали синьо-жовті відзнаки, через що сотню називали «червоною» (від «Червоної Русі» — Галичини), а самого Габсбурґа — «червоним принцом». Вільгельм пишався, що його сотня, як він сам зазначав, «безумовно мала національну українську свідомість». Один із його солдатів подарував Вільгельму вишиту сорочку, яку Габсбурґ почав носити під військовим одностроєм. Через це, а також за його політичну українськість, Вільгельма прозвали Василем Вишиваним.

У 1916 році по досягненню 21-річчя архікнязь як член імператорської родини став членом палати панів австрійського парламенту та познайомився із провідними українськими політиками Австро-Угорщини. Поступово Вільгельма Габсбурґа залучили до політичного українського проекту — створення української держави на етнічних українських землях, розглядаючи його як очільника майбутньої української монархії. Недарма восени 1917 року від імені імператора Карла він у Львові вітав митрополита Андрея Шептицького, що повернувся з російського полону. Залучений він був і до мирних переговорів української делегації у Бресті на початку 1918 року.

У березні 1918-го архікнязь був призначений командиром австрійської «Групи ерцгерцога Вільгельма», до складу якої входив курінь Українських січових стрільців, створеного ще у 1914 році українського національного військового формування у складі австро-угорської армії.

Ця група разом із іншими австро-угорськими частинами відповідно до умов Берестейського мирного договору увійшла на територію України, розташувавшись на півдні.

Але на відміну від інших іноземних військових частин, загони Вільгельма Габсбурґа не брали участі в придушенні народних повстань та реквізиції збіжжя, через що сам Василь Вишиваний здобув широку популярність серед населення.

Після гетьманського перевороту Вільгельму кілька разів пропонували об'єднати українські війська та очолити повстання проти гетьмана Павла Скоропадського, проте він відмовлявся. Зрештою, його, як потенційного небезпечного владі гетьмана, разом із січовими стрільцями восени 1918-го передислокували до Чернівців. Місцеве українське громадянство мало на Вільгельма свої плани, проте власного чіткого плану державного будівництва у нього не було і на пропозиції очолити українську владу він не пристав.

Після відродження Української Народної Республіки Вільгельм Габсбурґ під іменем «Василь Вишиваний» отримав звання полковника Армії УНР, працював у Міністерстві військових справ, брав участь у розбудові мережі військових шкіл.

Втім, і тут його діяльність була недовгою. Засуджуючи Варшавський договір Симона Петлюри та Юзефа Пілсудського, згідно з яким західні українські землі відходили до Польщі, Василь Вишиваний вийшов у відставку та залишив Україну. Він оселився у Відні, де очолив Українське національне вільнокозацьке товариство, створене українськими емігрантськими монархічними колами, які розглядали Василя Вишиваного як потенційного кандидата на булаву.

Однак після заперечення ним своїх претензій на верховну владу та внаслідок політичної конфронтації різних груп у 1922 році товариство розпалось. З того часу Василь Вишиваний зосередився на власному бізнесі та не брав активної участі в українському еміграційному політичному житті, хоча й постійно цікавився українськими справами.

Під час Другої світової війни Вільгельм співпрацював з французьким рухом Опору та контактував з українським підпіллям. Це виявилось для нього фатальним — 22 вересня 1947 року у Відні, що на той час знаходився у радянській зоні окупації, управління контррозвідки МДБ Центральної групи військ заарештувало його як начебто агента англійської та французької розвідок та учасника оунівського підпілля.

За три місяці Василя Вишиваного перевезли до Києва і за півроку, у травні 1948-го, слідство було завершено. У звинувачувальному висновку військової прокуратури у провину Вільгельму фон Габсбурґу була поставлена його антифашистська діяльність, яку радянські каральні органи визначали як роботу на користь іноземних розвідок, та те, що «австро-угорські правлячі кола» нібито готували його до українського престолу.

Незважаючи на брак доказів Василь Вишиваний був засуджений до 25 років позбавлення волі. До етапу до Володимирської тюрми, як планувалось, він не дожив: 18 серпня 1948 року Вільгельм фон Габсбурґ помер у лікарні Лук'янівської в'язниці від, як зазначалось у документах МДБ, двостороннього кавернозного туберкульозу легень.

Найімовірніше, він був похований у безіменній могилі на Лук'янівському кладовищі.

16 січня 1989 року Вільгельм фон Габсбурґ був посмертно реабілітований.