Чи боїться Зеленський змови військових?

Командувач Сил Спеціальних Операцій генерал-майор Віктор Хоренко, якого замінив полковник Сергій Лупанчук, дізнався про своє звільнення із засобів масової інформації. Водночас українська преса стверджує, що головнокомандувач Збройних Сил України генерал Валерій Залужний не робив подання на звільнення.

Про це сам Хоренко сказав в етері ток-шоу «Української Правди». Він розповів, що причин свого звільнення він особисто не знає: «Скажу так, дізнався про це із засобів масової інформації. Спілкувався із головнокомандувачем [Валерієм Залужним — прим. авт.], який також пояснити мені цього не зміг. Головком мав зробити відповідну виставу, але він мені відповів, що такого не робив».

Симптоми неприємні, адже президент звільняє командувача ССО ЗСУ через голову Залужного. Тобто, відсутня взаємодія між політичним та військовим керівництвом країни, яка 10-й рік воює. Чи Зеленський відчув себе великим полководцем?

Чисто по-чапаєвські: «Ми академій не кінчали». Але командувати сучасною війною — це все ж таки не членом на піаніно грати. Здається, Зеленський цього так і не зрозумів.

Хто приймав рішення про звільнення Хоренка: Єрмак, Зеленський, Подоляк? Великі воєнні стратеги. Яка причина? Боязнь змови, особиста нелояльність. Чи Малюк вирішив прогнутися перед Зеленським і «розкрив змову»?

До речі, відразу після звільнення Хоренка та вибуху негативної реакції суспільства Зеленський заявив, що Хоренко продовжить службу у Головному управлінні розвідки Міністерства оборони. А Буданова про це запитали? Адже ти, опудало, не своїх клерків переставляєш, а командирів відповідальних напрямів.

Услід виступив Подоляк і заявив про те, що жодних розбіжностей між політичним та військовим керівництвом немає. І що військовим не варто було б роздавати інтерв'ю під час війни. Йому вторить молодший помічник старшого клерка Жовква:

«Заступник голови Офісу Президента Ігор Жовква розкритикував статтю Залужного у виданні «The Economist», з якої випливає, що на фронті намітився глухий кут. За його словами, після виходу матеріалу на Банкову почали дзвонити представники Заходу.

«Мені надійшов дзвінок одного з керівників кабінетів західних лідерів, і вони у паніці запитують: «Що доповідати моєму лідерові? Ви справді перебуваєте у безвиході?». Ми такого ефекту хотіли досягти цією статтею?», — заявив Жовква в етері телемарафону.

Також він загалом висловився проти того, щоби військові коментували ситуацію на фронті для ЗМІ. «На місці військових, я вважаю, найостанніше, що я робив би, — це коментував для преси, для відкритої публіки, те, що відбувається на фронті, те, що може статися на фронті, якісь варіанти розвитку подій», — заявив заступник Єрмака.

Подоляку та Жовкві варто було б подивитися, як зараз в Ізраїлі саме генерали коментують війну, а політики відійшли у тінь. Але Зеленському, який «спіймав зірку», цього не зрозуміти. Хоча найкраще, що він міг би зараз зробити, це відійти у тінь і передати владу бодай Військовому кабінету.

«Мені не подобається стаття Залужного, яку я вчора прочитала. Так, я на неї чекала, бо на статтю у «Time», яка мені також не сподобалась, мала бути якась реакція — і ось вона. І вона мені не подобається. Але «не подобається» не означає, що я не згодна чи не вірю тому, що там написано. Навпаки, згодна і вірю.

Я нічого не знаю про Зеленського як людину і керівника, я не дивилась «Слугу народу» і «95 квартал», я за нього не голосувала. Але колись, багато років тому, я якось прийшла до мами а там по телевізору показували «Танці з зірками», які я теж ніколи не дивилась, в мене взагалі немає телевізора вже років 15.

І там був саме момент фіналу, де був Зеленський. І всі вже станцювали і журі мало обрати переможця. І там було дуже щільно все, я так розумію, і кожен бал важивий. І вони порадились і кажуть — і от ми вирішили все ж таки, перше місце віддати парі Зеленський і, вибачте, я не знаю хто. І в цей момент я подивилась на екран і побачила як

Зеленський підстрибнув і побіг колом студією, і схопив на руки партнерку і ледь не перекинув стіл журі. І це було дуже щиро і дуже мило і дуже доречно, але я побачила щось в його обличчі, що зрозуміла — він не вміє програвати. У поганому сенсі.

Він не бачить, не розуміє, не приймає іншого варіанта, окрім своєї блискучої, незаперечної перемоги. Будь-який інший розвиток подій вводить його в ступор, він просто не розуміє, що з цим робити. Це звучить красиво, але насправді це самовбивча риса — коли ти відповідаєш тікі за себе. Це стає суспільно небезпечним, коли ти відповідаєш за інших.

Я ані трохи не була здивована, що він не втік. Для такої людини це просто неможливо, такого сценарію не існує. Фаталізм і віра в свою зірку роблять втечу непотрібною — бо нашо? І все це, і фаталізм і ірраціональну віру в свою особливість і вдачу попри все, але нині вже на межі з відчаєм і істерикою, я побачила в статті Time. І мені це не сподобалось, бо це не те, що нам потрібно зараз.

А потім я прочитала статтю-відповідь Залужного, яка була повною протилежністю тій першій статті. Жодного анонімного джерела, психологічних портретів, мемних висловів, замальовок і припущень. Узагалі жодного особистого слова. Тільки інформація, її аналіз і варіанти стратегії, як в підручнику.

Ця стаття не сподобалась мені тому, що вона з математичною точністю пояснює, чому ми не перемагаємо. Я знаю і розумію, що вона написана напередодні важливих голосувань в США і це послання західним партнерам. Але, на мій погляд, не тільки.

Я вважаю, що публікація саме такої статті в іноземному ЗМІ — єдиний спосіб, який лишився в Залужного сказати президенту те, що він слухати і знати не хоче. І це означає, що інших, менш публічних каналів для такого спілкування вже нема — і мені це не подобається.

Мені не подобається стаття Залужного тому, що вона виглядає як звіт, дуже докладний і відповідальний звіт перед звільненням. Мені не подобаються обидві ці статті поодинці, але набагато більше не подобаються вони мені разом. Коли в політичному керівництві ми маємо людину, що вірить в свою зірку і заперечує реальність, а в армії маємо дієвого, розумного і активного реаліста, якого натомість не слухають — кому це може сподобатись? Отже, мені дуже не подобаються ці статті, але я рада, що вони з'явилися.

Хтось мав нарешті це сказати і ми маємо почути те, що відбувається, де ми знаходимось. Очікувано, що відповідальною людиною всередині країни виявився главком, а не президент, бо главком не хоче переобратися на посаду главкома. Ну так, ми вочевидь поки ще не перемагаємо. Але це реальність, а реальність не повинна подобатись чи ні, на неї просто треба зважати, щоб розуміти, як рухатись далі до обраної мети.

P.S. Вибачте, вибачте, але я не можу стриматись. Зі статті Залужного я дізналась, що росіяни назвали свою систему мінування «Зємлєдєліє». Це дуже страшно, коли люди не розуміють сенсу базових людських слів», — пише журналістка Зоя Звиняцьковська.

З нею складно не погодитися. Ситуація трагічна. Політичне керівництво представляє людина, яка не сприймає реальність і турбується виключно про те, як вона виглядатиме на тлі війни.

Натомість військове керівництво представляє адекватний професіонал, але... його не лише не слухають, а й починають уже переставляти його ж підлеглих за його спиною. Плюс — нуль відповідальності політичного керівництва за своїх колишніх призначенців: злодія Резнікова, Баканова і та інших. Навряд чи все це сприяє нашій перемозі.

На жаль, але привести до тями актора-комедіанта, який так і не став Президентом, може тільки важкий ляпас. Захід уже надсилає ввічливі ляпаси у вигляді статті у «Time» й ігноруванням, що насувається. Але Зеленський не бачить реальності, вважаючи, що це ніжні погладжування. За логікою, незабаром буде вже однозначний сигнал.