Чи гарно сидить вивернутий піджак на тих же плечах?

Опінії
29 березня, 11:29
Російська пропаганда
Російська пропаганда

про перелицювання зелених лапсердаків

Пенсіонер, українець, але все ще оптиміст

Обставини, які вже незручно здіймати на кпини – зачіпають таке і так, як до цього ніколи не зачіпали нині суще покоління, змушують ревізувати переконання. Ні, не з метою повного перезавантаження аж геть до зміни сьомої вінди на десяту, а задля власного упевнення в тому, що деякі речі продовжують залишатися несхитними маркерами сапієнсності.

За великим рахунком, ми усім оонівським скопом раптом відчули себе новобранцями, яких кинули на передову із завданням обдурити чужого бога. Свій бо виявився зрадником, полишивши улюблених агнців напризволяще. Чкурнув кущами, аж тога здулась. Мовляв, видибайТЕ. Зраду лжемилостивця, здається, вже відчули практично усі конфесії, крім гундяєвської – там ще вірять, що тримають свого за бороду. Як на нас – невоцерковлених агностиків,  у ці непевні часи віру неабияк укріпило би посилання на щось канонічне стосовно техніки спілкування з Отцем і Сином по Скайпу. Невже треба бути войовничим атеїстом, щоб усвідомити, що вірусу до лампочки хрест на церковних воротах?!

Ворожий бог безкінечно далекий від суєт нашого ненавченого, беззбройного і босого війська. Як Єрмак на новому мерседесі. На наш світ замірилась   абсолютно нечиста сила: чужий вершитель жорстоко і невмолимо перемелює Ухані, Ломбардії і Бровари за сценарієм оскароносного хорору. Хтось ще переймається кількістю непереглянутих серій фільму жахів «Covid-19»? Хоч епілог ще десь і попереду, але хто зніматиме наступний сезон?  

Та це кіно. А реалії силоміць змушують принаймні прикидатися оптимістами, висміювати недолугість випадкових поводирів і тримати дулі в кишенях за своїх – адже лише на них надія.

Ми себе завжди цінували (зі снобізмом не перебираємо?) за відданість принципу емпіричної перевірки найдосконалішої теорії, отому тривіальному – «гаряче – студи, дураче». Погодьмось, нічого ефективнішого не вигадано.

Атож, маніфести перефарбованих політиків намагалися співставити з їх наступною практикою і якщо зроблене месією хоч би якось узгоджувалося з нашим розумінням прогресу, пробачали тому партійному хамелеону попередню сумнівну ідеологію з дитячою хворобою лівизни включно. Ну, звісно, нами не розглядалося як можливе протверезіння у лавах різновидів націонал-соціалізму і випадки на кшталт загострення у Іллі Киви – тут про політику не йдеться, клініка. Так само неважливою є партійність авторів проєкту уведення цивілізованого ринку землі.

От зараз у групи зі «Слуг народу» ми спостерігаємо нарешті якесь обнадійливе просвітлення. Тридцять чи сорок нардепів із зеленим бекграундом (від них все ще відгонить шаурмою) робить несміливий крок до розвалу принтерної монобільшості. Інстинкт самозбереження? Ігри партійного розуму? Симптоми видужання?  

Ми завтра, коли таки збереться якимось чином Верховна Рада, й подивимося, наскільки щиро частина «козачків народу» прагне недопущення дефолту і скасування мінських перемовин з бандитами. Практика, як нею не верти, залишається критерієм істини.

Щодо актуальних рекомендацій із-за кобищанського паркану.

Перша – Андрію Єрмаку слід негайно вибачитися перед нацією за куплений спрожогу, у явно на нетверезу голову мерседес і передати його сарненській районній лікарні.

Друга – усім таким із себе принциповим слугам народу вилізти з банки, де не на жарт схрестилися жвали, і оголосити про вихід з фракції здичавілих недолугостей та розпочати імпічмент найголовнішої, доки ще не пізно.

Готові розглядати будь-які контраргументи нашому глибокому переконанню – все, що робилося після 22 квітня минулого року, було політикою випущених на волю пацієнтів шостої палати. Не має ніякого значення, чи Зе і його квартал виконували «виборчий наказ» заскоченого поверненням Привата пана Коломойського, чи преЗеденство виявилося несподіваною, всупереч здоровому глузду реалізованою дитячою мрією криворізького нацмена, чи, може, маргінальна більшість українського соціуму здатна усвідомити, що вона натворила?

У метронома сьоогодення – ритм  шопенівської сонати для фортепіано №2. Змінити його на мендельсонівський марш не здатен диригент з пісюном замість палички. У котрого на пюпітрі партитура собачого вальсу.

Читайте також:
Один із найбільших олігархів України розкошує за океаном за наш із вами кошт, шановні українці!
вчора, 11:44
Бубочка дає відмашку на пригоди сорока трьом живописним полотнам з приватної колекції героя свого нічного кошмару
вчора, 07:38
Конфлікт біля ставка поблизу села Новоселиця криє у собі низку проблем для повоєнного суспільства.
26 травня, 10:05
і як там люди до цього працювали?! А дехто ще й не аби день до вечора
26 травня, 07:58
Регіональні співробітники українських спецслужб приховують від начальства свої трудові й не зовсім трудові доходи.
25 травня, 10:09
Народні депутати з обойми олігархів-українофобів націлилися очорнити міністра інфраструктури, який ще нічого не зробив.
23 травня, 14:15