Чи «гнида» Олексій Арестович, як вважає Фейсбук?
Мімікрія, компроміс, прагматизм безпосередньо межують зі зниженою соціальною відповідальністю, а відвертіше – з проституцією.
«… як далеко готові зайти зелені у своїй провінційній мстивості? … За Зеленського відбувається те, про що я і багато інших попереджали ще рік тому – розпад державності», ̶ це сказав, як вирубав, нинішній спікер української делегації в Тристоронній контактній групі Олексій Арестович 2 липня 2020 року.
Запитання, яке хвилювало ноосферника і лубочного трансвестита Арестовича ще влітку, риторичне. Зайдуть вони, зелені, рівно до тієї межі, до якої їм дозволить зайти поки що індиферентна громада, котрій вдається стримувати праведний гнів від шапіто при владі.
На казані вже підстрибує кришка і, по всьому, має рвонути по-дорослому. Тому, як на нас, «літній Арестович» з табору записних порохоботів зі своїм хобі прогнозиста був направду, а може й ситуативно, переконливим.
Абстрагуємось, у даному випадку – відмахуємося як від набридливої мухи, від сенсів обох Арестовичів, того, котрий палко ненавидів зелених разом з усією національною меншістю, й нового – прозрілого, котрому відкрились глибинні сутності квартального блазня. Нехай майор шукає, де глибше.
Дивіться, якщо буде дозволено нам порозумувати. У житті публічної людини є місце не лише подвигу, там ще сила-силенна набагато приємніших спокус.
І якщо людина не Павка Корчагін, а тому фанатику, і підстаркуваті колеги не дадуть збрехати, дійсно боляче давалося усвідомлення «безцільно згаяних років», вона буває, і не встоїть. Як же загартований сталлю Корчагін боявся, що за роки, пущені котові під хвіст разом з усім «підленьким і дріб'язковим минулим», його могла й ганьба спалити!
Атож, герой-ідеаліст, навіть вмираючи, прагнув залишитися несосвітенним дурилом, «все життя і всі сили віддаючи найпрекраснішому у світі ̶ боротьбі за визволення людства». Ніби комусь із людства його боротьба була потрібна.
Й до Павки, а вже і після нього сто разів доведено – звільнитися, себто звільнити себе, людина може винятково самотужки. Навіть у сексуально-інтимній сфері на силування немає милування. Хоча… не зарікаймося, буває по-всякому.
Волаємо ж ми про очевидне – меж-хорд, які з усією геометричною невідворотністю ділять коло нашого життя на сегменти, не може бути надто багато! А якщо від червоних ліній миготить в очах, шукай десь поблизу або «ля фам», або сутенера.
В Арестовича – теж штучний випадок. Бо піти у команду, яку починає потроху ненавидіти навіть вихований на «ідеалах зони бікіні» плебс, сьогодні може лише кінчений «просто Філя». Кіркоров? Можливо. Ваш Фрейд суголосний нашому.
Оскільки знаний людьми і знаючий ціну собі дипломат Маркіян Лубківський обійняти посаду «радника делегації з інформаційної політики з повноваженнями «єдиного голосу» з інформування ЗМІ, міжнародних партнерів і народу України» в ТКГ Зе-Кравчука відмовився, схиляємося до наведеної нижче оцінки особи, котра на це згодилася. Оцінки, яку дав особі журналіст Юрій Ткачов:
«Арестович – передусім кінчений аферист рівня Гордона, Смешка чи Пальчевського. Й до порохоботів він записався тому, що там більше можливостей підігрітися грошима. Було б таких можливостей більше у якості вати – бігав би з триколором, запевняю вас (це той момент, коли я радію з того, що в Кремлі не «платять політологам за сайти» ̶ інакше не знали б, куди подітися від усіх оцих арестовичів, як бувало у минулі часи). І в цьому плані все дуже показово. Аферисти Зеленського пригріли афериста Арестовича. Мудак мудака бачить здалеку».
