Чи потрібно Україні списувати борги ?

(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).

Прочитав допис шановного Oleksandr Paraschiy щодо того, чи потрібно Україні списувати борги. Він висловив цілком слушну думку, що цей крок перетворить нас на країну, яку ніхто не схоче кредитувати.

Натомість пан Олександр пропонує залучати кошти під майбутні репарації з боку росії (або реквізицію коштів рф).

Завжди із повагою ставлюся до позиції пана Паращія, але вважаю, що списувати не лише можна, а і треба. Маю кілька думок з цього приводу.

Перша, ми не маємо жодних гарантій щодо репарацій з боку рф.

Це звучить боляче. Набагато легше вірити у щасливе майбутнє, вказуючи на нещодавнє рішення Штатів про передачу коштів олігарха Малофєєва на користь України.

Але реальність трохи інша.

Справа в тому, що покрити потреби України у відновленні (а це мало не $1 трлн) можуть тільки державні кошти рф. Не кошти російських олігархів, які ще спробуй отримати, а саме СУВЕРЕННІ кошти.

Я протягом кількох місяців вивчав поведінку України, ЄС та США з цього приводу. Зробив висновок, що звертати стягнення на суверенні кошти рф ніхто НЕ ЗБИРАЄТЬСЯ, бо це вимагатиме руйнування чинної моделі світової фінансової системи.

США ризикують втратити статус єдиного фінансового домінанта у світі, а це дуже прикре самогубство. Я навіть не впевнений, що стягуватимуть кошти з усіх російських олігархів (скоріше за все, розраховують дочекатися смерті пуйла та домовитися з новою владою рф; це має сенс в першу чергу з позицій геополітичного протистояння США та Китаю).

Натомість світ собі тихенько розуміє, що після закінчення війни (усі бажають перемоги Україні, але) ми залишимося у власних кордонах та наодинці з власними проблемами. Єдиним джерелом коштів на відновлення залишиться... сама Україна.

Вливатимуть мільярди (не десятки і не сотні), аби зробити гарне обличчя перед власними виборцями. Але то більше будуть косметичні ін'єкції, а в основному вони знову нам розповідатимуть про реформи, корупцію та збалансованість. Отже, я дуже не впевнений у глибинному аргументі пана Олександра, що ми маємо гарантовані джерела грошей у майбутньому. Звісно, моя думка є менш патріотичною.

Друга думка. Якщо ми спишемо борг, нам більше не дадуть у новий борг - це погляд тактичний, а не стратегічний.

Виникають асоціації з Аргентиною, яка кілька разів саме цим і займалася. Але Аргентина була мирною країною, яка відверто використала іноземних кредиторів. Україна - це інший випадок. Ми країна у стані війни, в нас знищено половину економіки. Маємо геть інші обставини. Ми не граємо у ігри (хоча грали у них), ми дійсно не здатні.

У 2022 році зовнішній борг зріс з $47,7 млрд до $63,6 млрд. 2023 року він зросте ще, і дуже суттєво. А ось ВВП України впав. У 2022 році номінальний ВВП впав до $161 млрд. Це схоже на дуже поганий прогноз.

На кілька наступних років МВФ та українська влада прогнозують доволі мляве зростання економіки, і для такого песимізму маємо певні аргументи.

Після 2014 року ми доволі швидко відродилися завдяки видобувній промисловості та агроринку. Проте зараз промисловий регіон України частково зруйнований (Маріуполя вже немає), аграрії багатьох регіонів ще роками чекатимуть на розмінування.

Кілька мільйонів українців на початок війни вже жили та працювали за кордоном, з початком війни поїхали ще кілька мільйонів. Не впевнений, що вони схочуть повертатися до країни, яка не має виразних перспектив.

"Велика відбудова" (у дужках, розпил мільярдів на будівельних контрактах) під лідерством великого Зе - це зовсім не план.

Отже, поки що... на кілька років наперед матимемо Україну, що обтяжена боргами на рівні 100% ВВП або навіть більше. Левова частина цього боргу буде саме зовнішнім, і це погана новина. Його неможливо зменшити за рахунок девальвації. Отже, Україна буде тотально обтяжена боргом та обмеженнями з боку МВФ.

Чи маємо ми в таких обставинах остерігатися списання, бо нам більше ніхто грошей не дасть? Гадаю, що ми маємо перш за все остерігатися статусу боргового рабства. Не дарма в усьому світі використовується інструмент банкрутства, навіть для фізичних осіб.

Ну і третя думка. У сучасному світі - надлишок грошей.

Вони буквально шукають, куди спрямуватися. Це не означає, що кредитувати Україну - це гарний варіант. Навпаки, це дійсно поганий варіант, я тут погоджуюсь із Олександром.

У світі є чимало інструментів, які гарантують збереження інвестицій, а саме збереження, зовсім не примноження, є головною метою інвестування. Проте, минуле забувається дуже швидко. Мине пара років, яку Україна зможе перечекати на фінансуванні з боку країн. А потім потроху підключаться і приватні кредитори.

Повторюсь, поки що немає жодних причин вважати, що в Україну підуть іноземні інвестиції. Ми не могли гарантувати безпеку та стабільність до вторгнення, не зможемо гарантувати і тепер. Тут не до шалених мільярдів. Дай нам Боже втриматися від чергового Майдану.

Отже, загальний висновок такий: давайте списувати борги. Точно не пожалкуємо.