Чи варто готуватися до китайського вторгнення з Білорусі?

Починаючи від червня з боку Білорусі активізувалася ретрансляція добре нам знайомих войовничих реляцій, але вони та досі насторожують багатьох українців. Окрім брязкання зброєю і демонстрації ядерної палиці у республіці ще й почалися спільні з Китаєм навчання «Атакуючий сокіл».

Від цієї новини багато хто запанікував: мовляв, «бацька серйозно готується до війни!», — але чи так це? Щоби розібратися у тому, що являють собою найчастіше згадані загрози з боку Білорусі, розділимо їх на кілька типів:

• ядерна зброя;
• білоруська армія;
• спільне вторгнення за підтримки третьої сторони — КНР чи РФ (з урахуванням останніх тенденцій).

І почнемо з теми, що всіх найбільше хвилює. На початку червня заступник командувача ВПС та військ ППО Білорусі, начальник авіації Лєонід Давидóвіч зробив гучну заяву: «Наші війська досить давно пройшли повний цикл підготовки щодо застосування нестратегічної ядерної зброї (тобто тактичного рівня), а для її використання нібито готові літаки, екіпажі та інженерно-технічний персонал».

Прозвучало грізно, і вони можуть бути готові, оскільки проходити підготовку білоруськими військами ніхто не заважав, але чи є сама тактична ядерна зброя (далі: ТЯЗ — прим. ред.) у Білорусі? Річ у тому, що за час поширення історії з ТЯЗ у Білорусі не було зафіксовано будівництва та здавання в експлуатацію жодного спеціалізованого об'єкта для зберігання та обслуговування спецзарядів.

Хтось скаже: ну, як же так, показали на параді в Мінську ОТРК «Іскандер» із позначкою розміщення ядерної зброї. Проте й тут розчарую адептів ядерного апокаліпсиса: наклейку про розміщення ядерного боєзаряду на транспортному засобі можна наліпити навіть на трактор «Мінськ», але від цього він не стане носієм засобу ураження з ТЯЗ.

Окрім того, на парадах у жодній країні світу ніколи не демонструвалися носії з ядерним боєзарядом. Зазвичай це були або порожні пускові установки, або ракети з бойовою частиною неядерного типу, а здебільшого — порожні болванки, а тому, хоч би як кому не хотілося, але ядерної зброї на параді в Мінську продемонстровано не було, а лише ОТРК «Іскандер» із характерним знаком.

Переконаний, що в історії із ТЯЗ у Білорусі можна ставити жирну крапку. Без об'єкта зберігання та обслуговування, без єдиної фіксації його переміщення та розміщення, без змін фону по мапі Білорусі та інших моментів, які неможливо приховати для сучасних засобів ведення розвідки, про жодну ядерну зброю у лукашенка можна на сьогодні навіть не згадувати.

Одночасно із цим тема вторгнення із Білорусі знову розбурхує наш інформаційний простір. Від кінця весни-початку літа 2022 року жодного разу на території нашого північного сусіда не було сформовано ударного угруповання військ, яке могло становити таку саму загрозу Україні, як та, що у лютому 2022 року вдерлася із білоруської території та була розгромлена протягом місяця.

Сьогодні угруповання російських військ у Білорусі не перевищує двох тисяч особового складу. Це здебільшого оператори та технічний персонал, які обслуговують засоби ППО, комплекси РЕБ, а також авіаційну компоненту; тобто це не штурмові підрозділи, а переважно тилові.

Варто згадати й про те, що на території Білорусі, як і раніше, залишаються близько 400 найманців ПВК «Вагнер», які беруть активну участь у підготовці білоруських військових. Але у будь-якому випадку російське угруповання у Білорусі — це не призначене для наступальних загальновійськових операцій скупчення тіл.

Що ж до білоруської армії, то її сухопутні війська являють собою ресурс менш ніж 15 тисяч особового складу. Він розподілений по всій території нашого північного сусіда без концентрації в окремо взятій зоні.

Це могло б натякати на формування ударного кулака. У прикордонній зоні з Україною білоруські війська зосередили сили та засоби наступним чином:

• 38-ма ОДШБр поблизу села Ужово та у місті Пінськ Брестської області;
• 5-та ОБр СпП — село Іваново, Брестська область і село Приболовичі, Гомельська область;
• 317-й ПДБ 103-ї ОВДБр — село Лельчиці, місто Брагін та полігон Зябровка-2, Гомельська область;
• 336-тя РеАБр (військове містечко Зябровка);
• 51-ша АБр – місто Гомель.

Загальна чисельність угруповання, що розтягнулася, як ми бачимо, вздовж усього кордону, — близько двох тисяч одиниць особового складу. Тобто це й близько не є концентрацією сил і засобів із загрозою проведення загальновійськової операції наступального характеру.

Те, що протягом минулого місяця фіксувалися переміщення підрозділів ССО РБ. Але лукашенківська вояччина вирішила покрасуватись своїми РСЗВ «Полонез», на ситуацію критично не впливає.

Це не ті підрозділи та не та кількість РСЗВ, які могли б становити загрозу вторгнення та масштабних наступальних дій. Особливо зараз, коли для лукашенка у цьому немає жодного сенсу.

Багато шуму наробили в нашому інформаційному просторі новини про прибуття до Білорусі підрозділу НВАК (Народно-визвольної армії Китаю), який бере участь у спільних навчаннях «Атакуючий сокіл». Особливо гарячі панікери навіть стали пророкувати якусь велику вісь зла, що дісталася з далекосхідних кордонів континенту до західних.

Але китайський підрозділ, що прибув до Білорусі, не є абсолютно ніякою загрозою, а спільні навчання Пекіна і Мінська — регулярні. Китайські військові постійно приїжджають до Білорусі для участі у спільних навчаннях, як і білоруські до КНР.

Це пов'язано з тим, що у Пекіна із Мінськом давні та глибокі відносини як економічного характеру, так і військово-технічного. Наприклад, вищезгадане РСЗВ «Полонез» — це продукт білорусько-китайського ВПК.

До речі, сама Білорусь є тією країною, яка свого часу злила Китаю всі радянські технології військового (і не тільки) характеру, які були в неї. І китайські військові у Білорусі — це не стільки про залякування Заходу чи України, це більше про сигнал росії, що «великий брат» у Пекіні продовжує виявляти інтерес до Білорусі та його все влаштовує в цій далекій країні.

Для лукашенка навчання з китайцями — можливість дати зрозуміти Кремлю, що зайвий тиск на Мінськ з низки актуальних питань може бути негативно сприйнятий у Пекіні, від якого путінський режим став критично залежним останніми роками. І далі ця залежність поглиблюватиметься, при чому, як для РФ, тік і для Білорусі.

Які можна зробити висновки? Дуже правильно кажуть, що ворога не можна недооцінювати, однак не менш правильно, що і переоцінка можливостей ворога породжує непотрібні химери.

Так було породжено химеру ядерної зброї у режиму лукашенка. Ніяк не вимре химера нападу з території Білорусі на «Київ 2.0», яка безпідставно виникає в інформаційному просторі України; та й химера загрози Китаю, яка народилася на події, яку в минулі роки просто не помічали.

Зберігаємо критичне мислення та тверезу оцінку подій. Загроза від Білорусі виходитиме доти, доки при владі в цій країні буде лукашенко і поки Мінськ буде підконтрольний Москві, але ця загроза має різні рівні.

І станом на сьогодні, навіть з урахуванням усіх заяв лукашенки та брязкання зброєю по кордонах, загроза вторгнення з території Білорусі білоруських військ, чи російських, чи білорусько-російських, чи взагалі білорусько-китайсько-російських — на мінімальному рівні. Тож, видихайте!