Чи змогли б сучасні медики допомогти Паґаніні?
Коли італійський маестро-скрипаль оголосив, що напише сонату для однієї струни, його підняли на сміх. Але він виконав обіцянку.
Нікколо Паґаніні зумів приголомшити публіку. Як тільки замовкли останні звуки знаменитої військової сонати "Наполеон", нікому на думку не спадало сміятися.
«Все-таки він – не людина, це, певно, сам диявол!», «Він робить струни для скрипки із кишок своїх коханок», – так говорили про талановитого музиканта слухачі та священники. Як же вони помилялися...
Батько Нікколо, – Антоніо Паґаніні, – все життя мріяв бути видатним композитором, але примхлива доля відвела роль дрібного торговця. Коли у сім'ї з'явився син, Антоніо відразу ж помітив, що хлопчик має надзвичайно тонкий слух.
Він вирішив, що гріх ховати такий талант, і, як Нікколо підріс, його почали навчати грати на скрипці. Іноді батьківські методи були надто жорстокими: маленький Нікколо проводив у темному підвалі по 10-12 годин без їжі, розучуючи нескінченні вправи та гами.
Часто від непосильного навантаження у Нікколо німіли пальці. Постійна відсутність свіжого повітря і нестача сонячного світла зробили хлопчика блідим і хворобливим, а нескінченна гра на скрипці призвела до того, що у дитини назавжди зіпсувалася постава – одне плече стало набагато вищим за інше.
Незвичайна зовнішність і дивовижний талант послужили приводом для звинувачень – священники та багато людей були впевнені, що своїм даром Нікколо Паґаніні завдячує дияволові. Мертвенна блідість, палаючі очі, надто довгі пальці, дивовижна стрункість, викривлена нога й одне плече, що помітно височіло над іншим, – все це надавало маестро-скрипалю подібності із нечистим духом.
Втім, багато сучасних фахівців вважають, що подібний зовнішній вигляд не був наслідком постійних скрипкових вправ. Така зовнішність говорить про те, що Паґаніні страждав на рідкісне генетичне захворювання – синдром Марфана.
Хвороба проявляється подовженням кистей, "павучими пальцями" на руках і ногах, гіперрухливістю суглобів, порушеннями формування кісток, нездоровою худорлявістю та високим зростанням. (Іноді саме цими особливостями пояснюють здатність Паґаніні виконувати складні скрипкові партії, які досі ніхто не зміг повторити).
Серед інших проявів хвороби – руйнування сполучної тканини. Через що людина відчуває сильну м'язову слабкість, біль у суглобах, порушення роботи серцево-судинної системи, розрив аорти, який зазвичай стає причиною смерті пацієнта.
Багато із наведених симптомів переслідували музиканта наприкінці життя. У 1840 році хвороба забрала у Паґаніні останні сили – він мучився від кривавого кашлю (аневризм аорти викликає кровохаркання) і болю у суглобах, повністю втратив голос і спілкувався з навколишнім світом за допомогою записок.
Маестро не міг навіть підняти смичок і лише перебирав пальцями струни своєї скрипки. Лікарі вважали, що Паґаніні вмирає від сухот, і прописували йому лише поїздки на курорти, де були відповідної лікувальної здатності мінеральні води.
Сьогодні лікування синдрому Марфана переважно симптоматичне. Для запобігання аневризми аорти призначать прийом бета-адреноблокаторів, а за умови прогресування розшаровування аорти, – проводиться хірургічна операція з резекції аневризми та протезування аорти.
Насамкінець медіаагенція "Останній Бастіон" нагадує читачам, що через захворювання із надлишковим накопиченням жиру у тілі зростає ризик розвитку депресії, нікотинової залежності та харчових розладів. Ожиріння як явище є небезпечним для дітей.
