Чому Зеленський пішов на зближення з Ахметовим
Ахметов знаходив собі місце за всіх президентів.
Зближення Зеленського з групою Ахметова повертає Україну до досить стабільної олігархічної системи впливу на політику, на хвилі боротьби з якою зелена команда і зайняла кабінети на Банковій.
Хто-хто, а саме Ахметов завжди символізував владу і завжди знаходив собі місце за всіх президентів.
Велику роль у нинішньому баченні влади відіграє модель управління Леоніда Кучми, коли держава все-таки була над олігархами, змушуючи їх до консенсусу. Це була оптимальна модель для олігархату початку 2000-х, і фактично у часи Кучми вона і була створена.
Власне кажучи, вона є результатом приватизації, і поки навряд чи можна стверджувати що олігархізація в 90-х є шляхом, який можливо було відвернути.
Пінчук і Коломойський були двома відцентровими векторами, один користався своєю мережею і знайомствами на Заході та в міжнародних організаціях, інший же підкреслено протистоїть співпраці України з МВФ. Ця конструкція почала розбалансовуватися, і тому Ахметов зміг стати стабілізуючим фактором. Це власне і була влада Кучми: усі олігархи мають бути лояльні, усі балансувати одне одного.
Однак такі політичні схеми не досить реальні для сучасної України, особливо для команди Зеленського.
Що найбільш важливо, і зрозуміло з призначення Шмигаля прем'єром: у Ахметова найбільша лавка "запасних", тобто управлінців і чиновників достатнього для Кабміну рівня, яких він може надати у якості своєї креатури. У той же час, Зеленський, який ніби політично мав пережити олігархат, тепер стає лише його ще однією підмножиною.
І це означає ще один важливий наслідок: Зеленський втратив останній шанс бути "не таким як усі" в політиці. Політики живуть і після таких змін в позиціонуванні, але біда в тому, що у Зеленського з виграшного був лише цей образ. І він впевнено зростається з явищами, на хвилі критики яких прийшов до влади.
У той же час, можна подякувати йому, що спромігся на спробу утворити олігархічний консенсус, замість завідомо неадекватної ставки на одного-двох гравців. У перспективі це спровокувало б лише гучний конфлікт всередині країни, адже один рано чи пізно почав би підминати під себе майно і активи усіх інших. Це, як ми пам'ятаємо, колись закінчилося Майданом.
Спеціально для «Останнього Бастіону»
