Деякі вагомі причини для війни

Як ми й передбачали минулого разу, російсько-українська війна поки не відбулася. Ніхто не прийшов, всі були по вуха заклопотані різною побутовою метушнею. Так завжди трапляється, коли протокольні служби обох ворогуючих урядів не можуть нормально узгодити зручний графік проведення війни. Постійно якась несподіванка встряє в останню мить. Зокрема, нещодавно, напередодні Пасхи, віце-прем’єр Олексій Рєзніков вчергове приголомшив диванних яструбів війни: «У нас зараз час не для війни, у нас зараз, вибачте, городи за графіком». Отака х@йня, малятка, як казав дід Панас. «Тому ще раз повторюю – війни не буде. Це головне. Ідіть копайте городи, святкуйте Великдень, займайтеся мирним життям», – благословив усіх на мир пан урядовець. Яке розчарування!

Втім, це не означає, що війни не буде зовсім. Існують деякі вагомі причини для війни, які можуть зробити її неминучою.

Найпершою причиною є радикальний американський план боротьби з будівництвом «Північного потоку-2». Загальновідомо, що головним опонентом будівництва нового російського газопроводу «Північний потік-2» є Сполучені Штати Америки. Не Україна, не Польща й навіть не країни Балтії, а Білий Дім, Конгрес та Сенат США. Водночас, дійсні мотиви такої позиції на загал не афішуються.

Нам усім хотілося б мріяти, що це все заради України та її інтересів. Не будьмо наївними. Дурень думкою багатіє. Якби це було так, то ми би давно побачили золотий дощ американських інвестицій в українську економіку. Тільки щось ми впритул не бачимо цих заокеанських інвесторів. Навпаки, Україна, наче на паперті, канючить жалюгідні копійки у МВФ та інших міжнародних донорів, отримуючи у відповідь лише чергові принизливі ультимативні вимоги та пряме втручання у внутрішні справи.

Хіба Америці складно надрукувати для нас трохи доларів? Це для нас вони зміст життя, мрія, для них – нарізані папірці. Отже, облишимо ці наївні мрії. 

Існує також думка, ніби США просуває свій скраплений газ в Європу і тому вбачає в проекті «Північний потік-2» загрозливого конкурента. На перший погляд, у цьому поясненні є певна рація. Але тільки на перший погляд. Дійсність нескінченно далека від цих теорій. Почнемо з того, що сам по собі проект «Північний потік-2» доброго слова не вартує. Його теоретична проектна потужність 55 мільярдів кубічних метрів газу на рік. Натомість, відповідно до Третього європейського енергетичного пакету директив ЕС, російський постачальник газу повинен обрати: або надати 50% потужностей газопроводу іншим постачальникам газу, або обмежитись пропускною потужністю у 50%, лишивши трубу напівпорожньою. Тобто, на кону якісь жалюгідні 27,5 мільярдів кубічних метрів газу, що складає усього на всього 5% європейського ринку газу.

Навіть для «Газпрому» ця цифра не грає великої погоди: у 2020 році російський монополіст продав до країн Європи та Туреччини (без урахування країн Балтії) 179,3 мільярдів кубічних метрів газу, що складає частку в 33% на європейському ринку газу. Тоді, як 2019 року йшлося про 194,2 мільярдів кубічних метрів газу та частку на ринку в 36%. У 2018 році цифри були ще краще – 203,9 мільярдів кубів та 37% ринку. Натомість, у 2017 обсяги постачання були трохи меншими, співвимірними з 2019 роком – 195,9 мільярдів кубів та 34% відповідно. Отже, потужності «Північного потоку-2» співвимірні з коливаннями ринкової кон’юнктури і не мають вирішального впливу на що-небудь.

З точки зору української газотранспортної системи, на яку згідно з новим контрактом з «Газпромом» від 31 грудня 2019 року було покладено зобов’язання транспортувати 65 мільярдів кубів в 2020 році та по 40 мільярдів кубів протягом 2021-2024 років, «Північний потік-2», дійсно, створює загрозу скорочення доходів від транзиту газу, тільки не повністю, а навпіл – з 2 мільярдів доларів щороку до приблизно одного. Тобто, ціна питання усього 1 мільярд доларів.

Що стосується скрапленого газу, то він удвічі дорожчий за звичайний газ у трубопроводі. Крім того, США є далеко не головним гравцем на ринку скрапленого газу – перше місце посідає Катар з часткою 26,5% світового ринку СПГ. Сполучені Штати тільки треті (частка 14,7%), Росія йде слідом на четвертому місці з часткою 10%. Відтак, якщо Німеччина наростить потужності приймальних СПГ-терміналів, то є велика вірогідність, що цим може знову скористатись та ж Росія замість Штатів.

Тому є інше пояснення за межами економічної площини. Питання не в газі. Якби йшлося про нафту, вугілля чи дрова – це нічого б не змінило. Німці наївно вважають, що можуть робити все що завгодно на власній території без дозволу Вашингтону. Тим більше, мати гешефт з ворогами Америки. Отже, дійсна мета – провчити Німеччину, повернути її до повної покори. Онуки Гітлера мають назавжди запам’ятати: демократія – це влада народу. Американського народу!

Україна в цій грі – пішак, розмінна монета. Наша роль, як завжди, бути знаряддям в руках великих фігур геополітики.

План, на перший погляд, був просто шикарний! Ми починаємо силою відновлювати конституційний лад на території окремих районів Донецької та Луганської областей, проти чого ніби ніхто не заперечує, у відповідь Росія, цілком прогнозовано, вторгається регулярними військами на українську територію для рятування своїх афілійованих «клієнтів» у Донецьку та Лунанську, у відповідь на це країни НАТО ухвалюють антиросійські заходи військово-політичного реагування. У цій форс-мажорній ситуації Берлін, цілком прогнозовано, обере сторону НАТО та підтримає колективну солідарність з Україною. Федеральний уряд Німеччини буде просто змушений ввести ембарго на добудову спірного газопроводу та на інші спільні проекти за участі Росії. Шах і мат!

І ось, такий чудовий план руйнується через дріб’язок – оранку городів! Як можна на такому ненадійному матеріалі будувати геополітику? Просто соромно перед нашими заокеанськими партнерами.

Білий Дім розгублений заявою Зеленського 12 квітня телеканалу CNN під час його перебування на Донбасі: «США є хорошим другом України, але цього недостатньо. Президент Байден має зробити більше…» Як це розуміти? Хіба ті 10 швидкісних катерів та понад 70 надувних гумових човнів, які Україна отримала від США в лютому цього року, не є достатнім внеском? 

Бюрократи у Вашингтоні ніяк не можуть перекласти на американську мову нашу вітчизняну фразу «гроші вперед!»

Увірвався терпець державного секретаря США Ентоні Блінкена: щойно він має відвідати Київ разом зі своїм заступником Вікторією Нуланд і роздати всім на горіхи: «Які ж ви, українці, невдячні! Ми, американці, виховуємо вас, проводимо вам найкращі в світі реформи: створили й підтримуємо найчесніше в світі антикорупційне бюро НАБУ, допомогли реформувати Генеральну прокуратуру (двічі – у 2015 і 2019 роках), завдяки нам ви маєте найсправедливіший, прости Господи, Верховний Суд, взірцеву реформовану поліцію, найпрозорішу систему тарифів за газ, завдяки нашим агентам вашу медицину, освіту, залізничний транспорт просто невпізнати! Чому українці всього цього не цінують?!». Наші американські друзі досі не можуть второпати, чому під час зустрічей на цю тему на морді глави держави Андрія Єрмака ніби написано: ціна питання п’ять мільярдів баксів, менше, ніж за три – розмови не буде…

Оце ж воно припреться зі свого задріпаного Вашингтона й буде всім дошкуляти: What is «oranka gorodiv»? Буде агітувати: «Хіба ви не розумієте, що Росія – ворог, що Путін нападе, що введення в експлуатацію «Північного потока-2» можливо призведе до зменшення на 1 мільярд доларів щорічно доходів від транзиту російського газу через українську ГТС, що матиме своїм наслідком зменшення зарплат і премій в «Нафтогазі»? Цілком можливо, що це потягне за собою закриття теми віртуального реверсу російського газу, який про людське око купується по імпорту нібито через словацьких посередників на західному кордоні, але реально відбирається з труби на українській території. Якщо так і далі піде, доходи українського бюджету впадуть настільки, що нам доведеться обирати: або зменшувати зарплати лікарям та вчителям, або скорочувати всілякі наглядові ради з числа найкращих представників демократичного суспільства та західних експертів. Або, або. Вам зовсім не шкода лікарів та вчителів? Хіба у вас немає серця? Поки ми з вами ляси точимо, десь ридають ридма мами Вітренко і Коболєва. Як їм жити далі? Демократія в небезпеці! І тому українці мають піти і віддати своє життя в бою за цінності, а не за гроші!»

Ще буде легкий шантаж прем’єрою документального фільму-розслідування журналіста Bellingcat Христо Грозєва стосовно можливого провалу так званої спецоперації із затримки в небі над Україною літака з бійцями російської ПВК «Вагнер», де у зраді обвинуватять як мінімум Єрмака, як максимум самого Найвеличнішого Лідера Світу (с). Отака приблизно розмова очікує на Главу держави Андрія Єрмака з поважними американськими гостями.

Розмова дійсно обіцяє бути важкою, тим більше, що 4 травня державний секретар США Ентоні Блінкен мав зустріч з міністром закордонних справ ФРН Хейко Маасом, якому було доведено до відома про неприпустимість німецької самостійності в газовому питанні.

Водночас у відповідь, наші гості ризикують дізнатись, що з цього приводу говорив легендарний монтер Мечніков: «Зранку гроші – увечері стільці! А можна навпаки? Можна, тільки гроші – вперед!» Війна з Росією може коштувати чималих матеріальних, територіальних і людських втрат. Ніхто на це «за спасибі» не піде.

Упевнений, що під час зустрічей у верхах будуть мимоволі цитувати іншого класика – Михайла Булгакова: «Такі питання, шановний посол, з кондачка не вирішуються. Нам потрібно порадитися з товаришами… Завітайте через тиждень». У нас оранка городів! Хіба не ясно? «І передайте ваш король мій гарячій привіт!»

До речі, ви звернули увагу на те, що загострення антиросійської риторики з боку Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с) одночасно супроводжується відчайдушними спробами зустрітись або хоча б переговорити по телефону з Путіним? Ні, тут питання не в наявності окремих елементів шизофренії на державному рівні. Насправді, тут є своєрідна логіка.

Істотною прикметою гарячої фази бойових дій липня-вересня 2014 року була суцільна контрольованість наслідків війни та наявність твердих гарантій з боку Росії, отриманих через кума Путіна – Віктора Медведчука, що лінія фронту обмежиться лише тими густонаселеними територіями Донецької та Луганської областей, які вже de facto відійшли протилежній стороні. За місто Маріуполь перед Владиславом Сурковим особисто чело бив сам тіньовий Хазяїн Донбасу. Тому на Банковій дають собі звіт, що без гарантій Кремля розпочинати нову фазу війни занадто ризиковано. Це може обернутись політичним самогубством…

Тільки у нас проблема: Один з Найвеличніших Лідерів Світу (с) вирішив помножити Медведчука на нуль, необачливо з ним пересварився, образив його жінку, а тепер несподівано виявилося, що без цієї «запчастини» домовленості з Москвою не працюють. Та й Медведчук разом з усіма медведчекістами чомусь не особливо переймаються, мовляв, від нас не втечеш, побігаєш – сам приповзеш на уклін.

Поки всі спроби встановити прямий контакт із Кремлем виявилися марними. Гадаю, що остання поїздка Найвеличнішого на Близький Схід також була обумовлена спробою пошуку неофіційних контактів на нейтральній території без зайвих свідків і спостерігачів.

Запрошення Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с) північному царю провести чоловічу розмову десь на руїнах Донбасу ніби було позитивно сприйнято. Навіть з радістю та повагою, з якою тільки й можна відповідати на пропозиції найвеличніших з усіх великих. Їх Начальник, як поміж собою називають ВВП в закутках Кремля, так і відповів: «Чекаємо на Вас у Москві в будь-який зручний час!» Тільки забув назвати адресу, де саме чекають в Москві…

Мені чомусь здається, що малася на увазі зовсім не резиденція російських імператорів поруч Спаської вежі. І навіть не Останкіно і не «Мосфільм». Беріть вище: на Великого Піаніста чекає Концертна зала імені Петра Ілліча Чайковського Московської філармонії, де встановлено три шикарних, найкращих у світі, роялі Steinway & Sons та величезний орган Rieger-Kloss. Запрошуємо на гастролі!

Намагання відбутися дешевими репризами виглядало жалюгідно. Дається взнаки те, що Не Лох (с) давно не виступає на професійній сцені. Пропозиція провести переговори в резиденції Святого Престолу від колишнього коміка навіювала інші асоціації: «Я б засосав стакан – і в Ватикан!» (с). Спроба замінити Ватикан на Єрусалим була своєчасно «підкріплена» маршем на честь героїв 14-ї гренадерської дивізії Waffen SS. Чекають у черзі Далай-Лама, аятола Хаменеї…

Ну, не хоче Путін мати з ним справу без Медведчука. Що поробиш?

Між тим, час спливає, американці піджимають, а Москва мовчить… Війна, дійсно, потрібна Зеленському, як повітря, як хліб. Тільки не така дурна, на яку нас намагаються підписати наші західні друзі. І не задарма. Якщо американці не підкріплять свої пропозиції папірцями з портретами Бенджаміна Франкліна, то «оранка городів» буде тягнутись безкінечно…

Втім, цей варіант розвитку подій поки залишається найвірогіднішим. Візит в Україну командувача сил спеціальних операцій США Девіда Тейбора за добу до прибуття Ентоні Блінкена та Вікторії Нуланд свідчить про усю серйозність намірів наших заокеанських друзів. Вони будуть методично смажити Зеленського з Єрмаком, і хто зна, може й дотиснуть їх «безкоштовно».

Це той гіркий випадок, коли і руку нема кому потиснути, і навіть нема з ким обнятись, і привітати з Першотравнем…