Протягом XX сторіччя природа України зазнала величезних змін. Безліч її унікальних ландшафтів було принесено у жертву індустріалізації.
У 1920 році окупаційний совєцький затвердив план Державної Електрифікації (так зване ГОЕЛРО – прим. ред.), в якому гідроелектростанції на Дніпрових порогах відводилося особливо важливе місце. Тоді ж професор Іван Алєксандров подав попередній варіант проєкту Дніпровського гідровузла.
Після детальної розробки окремих його частин, 1926 року було затверджено остаточний варіант проєкту. Зокрема, передбачалося зведення греблі між островом Хортицею та правобережною колонією Кічкас, у місці розташування острівців, які у технічній документації отримали назви "Малий" та "Великий".
Бетонна гребля довжиною 760,5 м і висотою від основи 62 м мала підняти рівень води у Дніпрі на 37,5 м. Утворене підняттям рівня води водосховище мало затопити всі пороги, забори і майже всі острови, перетворивши ріку на наскрізний водний шлях.
Затопленню піддавалася ділянка Дніпра від Кічкасу до Верхньодніпровська на протязі 155,75 км, на площі біля 327,7 км². При цьому поряд із Дніпровими порогами повністю затоплювалися 22 села з 4000 дворів:
Питання про всебічне наукове вивчення Надпоріжжя Дмитро Яворницький, на той час директор Катеринославського краєвого музею, піднімав ще в середині 1920-х років. Але лише у березні 1927-го йому дозволили організувати експедицію для вивчення археологічної спадщини.
Метою було – зберегти хоча б на папері пороги Дніпра, визначну пам'ятку природи, тісно пов’язану з багатьма історичними подіями, явищами та особами. Отримані в експедиції дані, Яворницький оформив у працю "Дніпрові пороги" (детальніше чит. Яворницький Д.І., Дніпрові пороги: альб. фотогр. з геогр.-іст. нарисом / Д.І. Яворницький. – Харків: Держ. вид-во України, 1928. – 76 с. – прим. ред.), уривки з якої пропонуємо вашій увазі.
Почнімо з античної доби. Так, Геродот називав Дніпро Бористеном і писав наступне: «Бористеніс зі скитських рік після Істру [тобто, Дунаю – прим. ред.] – найбільша ріка і, на нашу думку, найбагатша поживними продуктами не тільки між скитськими ріками, але й між усіма взагалі, опріч єґипетського Нілу».
Невідомий автор твору "Плавання округ Понта Евксинського та Меотичного озера" перший називає Бористен Данаприсом, відкіля вже вийшла наша назва Дніпро, в якій відомий славіст Павел Шафарик вбачає два слова: санскритське "дан" – ріка і тракійське, або ґотське слово "парис/перес" – поток; тобто Дніпро – це текуча річка.
Але ніхто з давніх істориків та географів не каже про особливість Дніпра, зокрема, про його пороги. Про це першим згадує імператор, а заразом і письменник – Константін Порфірородний, перераховувавши 7 із них як "роські камені".
На диво, у давньоруських літописах у жодному списку немає вказівки ні на те, скільки на Дніпрі всіх порогів, ні на те, як вони звуться; говориться тільки загально "пороги" та й годі. Повний список Дніпрових порогів знаходимо тільки у так званій "Книге большому чертежу" (XVI-XVIІ століть):
«А ниже реки Самары на Днепре порогъ Кодакъ. Ниже Кодака миля порогъ Звонець. Ниже Звонца порогъ Сурский. А ниже Сурскаго три версты порогъ Лоханной. А ниже Лоханного три версты порогъ Стрельчей. А ниже Стрельчаго две версты порогъ Княгінинъ. А ниже Княгинина съ версту порог Ненасытецъ (Неясытецъ). А ниже Ненасытца (Неясытца) на пяти верстахъ наискось Воронова (Воронаго) забора. А ниже Воронова (Воронаго) забора порогъ Волнегъ. А ниже Волнега три версты порогъ Будило. А ниже Будила три версты порогъ Лычной (Лычна). А ниже Лычного три версты порогъ Товолжаной. А ниже Товолжаного три версты порогъ Вольный».
У цьому переліку один поріг, а саме Звонець, поставлено не на місці, а деякі забори неправильно названо порогами. Поріг – це гряда каменю, яка перегороджує річку од одного берега до другого, а забори – гряда каменю, яка займає тільки частину річки, даючи вільний прохід з одного якогось боку річки – або з правого, або з лівого.
Зі слів Яворницького, по-теперішньому пороги йдуть за таким порядком: Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситецький, Вовнизький, Будильський, Лишній і Вільний. Кількість їх у різний час визначалася по різному, однак остаточно утвердилася думка, згідно з якою порогів на Дніпрі було 9.
Отже, перший – Кодацький поріг (Кайдацький, Кодак). Починався у 2,7 км нижче за течією від сучасного Південного мосту у мысты Дніпро, навпроти залишків Кодацької фортеці у селі Старі Кодаки.
З лівого берега рычки навпроти затопленого нині порогу знаходиться Любимівський гранітний кар'єр. За свідченнями Яворницького, поріг складався з 4 лав, розташованих одна за одною: Плоскої, Гостренької, Вишнякової, Мишиної.
Другий – Сурський поріг. Знаходився за 8,5 км нижче нижнього кінця Кодацького порогу, навпроти сучасного гранітного кар'єру, що розташований на південь від лівобережного села Перше Травня.
З правого боку поріг прилягав до південного кінця нині затопленого острова Сурського, а його продовженням була Сурська забора – пасмо каменів, яке перетинало протоку між островом Сурським та лівим берегом Дніпра. Довжина порогу дорівнювала 85 м, падіння води – 0,5 м; поріг складався з двох лав – Чавунної та Бондаревої.
Третій – Лоханський поріг. Знаходився за 1,33 км нижче кінця Сурського порогу, навпроти сучасного гранітного кар'єру, що розташований на південь від правобережного села Волоське.
Поряд із порогом у руслі Дніпра, ближче до лівого берега річки, знаходилися три невеликі острівці – Кулики, Лоханський та Скелястий. Довжина порогу дорівнювала 150 м, падіння води – 1,12 м; поріг складався з трьох лав: Куликівської, Плоської та Черепашиної.
Четвертий – Дзвонецький поріг. Знаходився за 5 км нижче кінця Лоханського порогу та за 0,6 км нижче гирла правобережної балки Дзвонецької.
Довжина порогу дорівнювала 200 м, падіння води – 1,17 м. Сам поріг складався із чотирьох лав: Плоської, Чорної, Глухої, Кобилиної.
П'ятий, найбільший і найнебезпечніший серед усіх – Ненаситецький поріг (він же Ненаситець, Дід-поріг, Розбійник, Ревучий – прим. ред.). Він давав найліпше уявлення про природу Дніпровських порогів.
Початок Ненаситця з правого боку Дніпра знаходився за 8 км нижче кінця Дзвонецького порогу, навпроти дитячого оздоровчого табору у селі Микільське-на-Дніпрі та починався навпроти північної частини Василівки-на-Дніпрі. Довжина порогу дорівнювала 870 м, падіння води сягало від 4,75 до 5,2 м у різних місцях.
Ненаситець складався з дванадцяти лав: Рваної, Служби, Гостренької, Одинцівської, Рогожиної, Буравленої, Булгарської, Богатирської, Довгополої, Казенцевої, Мокрих Кладів та Рогатої. Дерев'яний пліт проходив всіх їх трохи більше, як за одну хвилину.
Цей поріг був настільки небезпечним, що перед його проходженням лоцмани за старим звичаєм прощалися один з одним. Особливо боялися Пекла – виру біля правого берега річки: «Пекло – то бездонна прірва. Попав до Пекла – буде тобі і холодно, і тепло».
Перед проходженням цього Пекла робітники на плотах скупчувалися, тримаючись один за одного. Голова (перед) плоту падала у Пекло й поринала, а люди, стоячи, купалися трохи не по шию.
Ще одне погане місце – так звана "Сцикуха" – глибока яма з каменем перед нею: «Як ти її не стережись, а вона тебе таки обсикне». Ненаситець не замерзав найлютішої зими.
Шостий – Вовнизький поріг. Його знаходився за 14 км нижче кінця Ненаситецького та 0,4 км вище селі Вовніги, навпроти гирла правобережної балки Гайбеєва.
Довжина цього порогу сягала 840 м, падіння води – 2,83 м. Поріг складався з чотирьох лав: Близнюків, Плоської, Грізної, Помийниці; найнебезпечнішою в ньому була скеля Гроза.
Зі спогадів лоцманів: «Цього порога цікаво послухати, коли він "перегукується" з Ненаситцем: оце реве внук-Вовніг, аж земля дрижить, а потім раптом тиць і обірвався, немов горлянку його перекушено; починає Ненаситець, і теж: реве-гуде і раптом замовчить, неначе йому рота хто заткне. Та отакечки як почнуть, як почнуть... аж сумно тому, хто не знає у чім річ. Ну, а лоцмани знають, що то – на зміну погоди, їм байдуже».
Сьомий – Будилівський поріг він же Будило, початок якого знаходився за 3,2 км нижче кінця Вовнизького порогу, навпроти гирла лівобережної балки Кисльоцька та урочища Варварівка , приблизно на 0,25 км вище теперішньої лінії електропередач "Донбас-Дніпро". Довжина порогу сягала 300 м, падіння води – 0,57 м.
Поріг складався з двох лав: Тириної та Сазонової. Серед лоцманів про цей поріг була наступна приказка: «Пройшов Діда та Внука – не спи, а то Будило розбудить».
Восьмий – Лишній поріг, який знаходився за 17 км нижче Будилівського порогу, навпроти південної частини села Привітне між гирлами правобережних балок Бузкова і Таранова. Він перетинав головне річище Дніпра між правим берегом та нині затопленим островом Кухаревим, мав довжину 106,7 м та створював перепад води 0,06 м.
Складався Лишній поріг з двох лав: Плоської та Швайчиної. Назва порогу пояснюється його незначними розмірами й легкістю проходження. Лоцмани казали про нього: «Ні се, ні те, ні попові кадило, ні чортові сопілка. Поріг не поріг – забора не така»; іноді його проходили заплющивши очі, щоб показати свою досвідченість.
Дев'ятий і останній – Вільний поріг (він же Гадючий або Вовчок – прим. ред.), що знаходився за 4,8 км нижче Лишнього, навпроти правобережного села Придніпровське. Він мав довжину 853 м і падіння води – 1,85 м.
Поріг складався поріг з шести лав: Сіренької, Похилої, Радової, Перейми, Вовчого Горла, Шинкаревої. Важким для проходу у Вільному порозі було так зване "Вовче Горло" – вузька протока між двома острівцями – Крячиним і Шкварчівим.
Славетний історик Яворницький також записав деякі лоцманські повір'я, пов'язані з нечистою силою, яка живе у порогах. Наведемо красномовний уривок із вищезгаданої праці-джерела:
«Старі люди кажуть, що для лоцмана пороги самі по собі не страшні: добрий лоцман знає всі пороги, як свою власну кишеню; він знає і всі лави кожного порога, і всі скелі коло нього, і всі ходи поміж скелями. Лоцманові страшніше те, що сидить у воді кожного порога, тобто чорти: в кожному порозі сидить свій чорт і робить свою роботу.
Так, у Кодацькому порозі чорти топлять людей; до Сурського порога сходяться всі чорти, щоб хезати в ньому, бо то неважний поріг, а хезають вони чорним, як смола, гноєм; у Лоханському порозі сидить найголовніший чорт – Вернивод; там чорти розбивають плоти; у Дзвонецькому порозі перевертають човни; у Ненаситецькому воду бушують, та лоцманам у дуби сцять.
До них їздить Вернивод і платить їм за те, що вони воду бушують та такі капості роблять лоцманам; у Вовнизькому порозі чорти нічого не роблять, а тільки гострять вила, що в Пеклі; в порозі Вовчку живе головного чорта жінка з чортицями; вона там у воді Вовчого горла теж і бучу збиває. От через що страшні пороги в Дніпрі всім лоцманам».
У березні 1927 року почалося Дніпровське будівництво і до середини літа 1931 року були зведені до верха всі бички дамби ДніпроГЕС. Опісля стартувало закриття гребінки греблі, що супроводжувалося одночасним підняттям рівня води у верхньому б'єфі.
Вже наприкінці 1931 року рівень води піднявся настільки, що пороги Вільний і Лишній були затоплені цілком. У наступні 2 роки (1932-1933) під товщею Дніпра щезли Будилівський, Вовнизький, Ненаситецький, Звонецький, Лоханський і Сурський пороги; наполовину було затоплено Кодацький.
Весною 1934 року вода у Дніпровському водосховищі піднялася до проєктного рівня, а на місці порогів сумнозвісне "озеро імені Леніна" з максимальною глибиною 53 м. Найбільший поріг – Ненаситецький – опинився на глибині 20 м під водою.
На превеликий жаль, від порогів, які природним шляхом вартували Січ війська Запорозького Низового, залишилася лише пам'ять та декілька фотографій. У зв'язку з цим медіаагенція "Останній Бастіон" нагадує читачам, що козацькі поселення у Великому Лузі були справжніми містами європейського зразка своєї доби.