Ефект перського двору

(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).

Існує в історії такий ефект, який особисто я для себе зву «ефектом перського двору». Деякі організації, а особливо авторитарні держави, влаштовані так, що якщо тобі (не) пощастило опинитися на престолі — шансів не з'їхати із глузду майже нема.

Спричинено це тим, що придворні плетуть навколо тебе кокон соціальних зв'язків, за межі якого не виглянеш. А у цьому коконі годують тебе солодким нектаром з підтакувань і запевнень, що ти в мами найкращий і взагалі тебе небо світу послало.

Таке часто бувало в античні часи у Перській державі, дуже часто — у середньовічному Китаї, рідше — у Римській імперії. Візантію (за кількома виключеннями) рятувало те, що імператорів традиція зобов'язувала час від часу перетинатися з широкими народними масами, якщо не у храмі, то на іподромі, а на іподромі й зафукати могли.

А от там, де володарю про підданих хіба міністри розповідали, там було дуже ой. Там правитель розмашистими кроками йшов в абсолютно випадковому напрямку, не рахуючись із жертвами та трагедіями.

Так само у Кремлі, до речі, часто було — і саме зараз є. Узурпатор путін же ж навіть інтернетом не користується, йому папірці приносять. І здогадайтеся, скільки довкола нього людей, які наважаться (чи вважатимуть за потрібне) сказати йому:  «Владім Владімич, чесно, Ви не зовсім праві».

Так от, в такому коконі їдуть дахом навіть найстійкіші, бо людина потребує соціального опору. Людина потребує альтернативних думок, суперечок, незгоди,  — без них у людини починається комплекс Бога на всю котушку.

А тепер уявіть, що хтось на високу посади вже таким ошизілим зайшов і почав вити цей кокон довкола себе сам, ламаючи все довкола, зробивши навіть не лояльність, а грубу компліментарність головним критерієм збереження біля важелів влади. Аж до того, що всі жінки поряд стали однаково фарбуватися, офіційні медіа почали припускатися властивих лідерові стилістичних помилок.

Десятки вищих посадовців почали, червоніючи, брехати в очі мільйонним аудиторіям, повторюючи під ніс: «Я роблю це, щоби зберегти для себе можливість також робити щось хороше». Це ганьба і сором!

Але у сценарії, коли велика дитина на чолі великої країни, несеться, як сліпий лось палаючим лісом, не розламати державу і все довкола може хіба шляхом прямого Божого втручання. Добре, що особисто я можу на це покладати надію.