Газова експансія Кремля на марші, чим відповість Україна?
Про загрозу енерґетичній, економічній та територіальній безпеці України та реконструкцію Російської імперії.
Про що свідчить візит канцлера Німеччини Анґели Меркель до Білого Дому і що принесли Україні перемовини щодо "Північного потоку-2"? — Кремль посилює свою енерґетичну владу в Європі, і одночасно намагається послабити та ізолювати Україну на ґеополітичній мапі світу.
Протягом своєї каденції Анґела Меркель однозначно виступала за побудову "Північного потоку-2", мотивуючи це німецьким економічним інтересом. Адміністрація Дональда Трампа, на думку Джо Байдена, зробила недостатньо для зупинки будівництва газопроводу.
Тому майже завершене будівництво не має стати причиною розколу у відносинах між дружніми США та Німеччиною. Так зараз виглядає позиція США.
Що ж ми маємо тепер? — Німеччина фактично повністю підтримує "Північний потік-2", а США – схиляються до суттєвих компромісів.
Видання "Reuters" повідомляє, що такі компроміси вже узгоджені, і сторони от-от вийдуть із ними у публічний простір. Зокрема, видання каже, що США остаточно відмовиться від введення санкцій проти оператора газопроводу та його керівництва.
Водночас обидві сторони обіцяють інвестиції в українську енергетичну інфраструктуру, її модернізацію, а Німеччина нібито готова надати ґарантії щодо транзиту газу через Україну після 2024 року, коли завершиться термін дії чинної угоди між українською газотранспортною системою та "Газпромом". І все це, – кажуть, – обов'язково буде, колись, у майбутньому.
Чи може України спокійно прийняти таку позицію партнерів та їхні приховані домовленості, які ставлять Україну перед фактом? — Ні, не може.
Вочевидь, українська влада не змогла донести до США та Німеччини ступінь загрози, що несе "Північний потік-2" і російська газова експансія. Підрив енерґетичної незалежності ЄС, важкий удар по економіці України, значна небезпека ізоляції та відкриття нового простору для подальшої масштабнішої аґресії РФ – це далеко не повний список загроз, на яких Володимир Зеленський мав би наголошувати на всіх зустрічах з міжнародними партнерами.
Натомість говорити про загрози через "Північний потік-2" українська влада почала лише зараз, коли наші партнери вже мають сформовані позиції, і, на жаль, не на нашу користь. Комунікація Зеленського із Заходом у цьому надважливому питанні провалена.
А ще у травні, згадайте, він звинувачував тодішнє керівництво "Нафтогазу" у витратах на лобізм у США. Хоча це були власне витрати на лобіювання наших інтересів у питаннях "Північного потоку-2".
Путін прагне панувати на енерґетичному ринку Європи. Адже це сильний важіль для досягнення його основної цілі – реконструкції Російської імперії.
"Газпром", скориставшись кон’юнктурою ринку, вирішив не задовольняти попит на газ в Європі повною мірою. Як результат – максимальні ціни на газ за останні 13 років на європейських хабах та історичні рекорди гуртових цін в Україні; мета – наочно продемонструвати, як погано буде Заходу без "Північного потоку-2".
Грошові компенсації для України та короткострокові економічні вигоди для західних партнерів не можуть стати виправданням для такого катастрофічного розвитку подій. Утім, уже зараз в ЄС є приклад, як обмежити апетити Росії.
15 липня Суд ЄС у Люксембурзі ухвалив, що російський газопровід "OPAL" має відповідати законодавству ЄС, а тому транспортувати газ по ньому "Газпром" може лише на 50%. До решти газопроводу доступ мають отримати треті сторони – постачальники газу.
Але для України проблема "Північного потоку-2" значно серйозніша. І вирішувати її варто як юридичним, так і політичним шляхом.
Приховані домовленості наших партнерів про фактичний обмін нашої економічної, енерґетичної та, найголовніше, територіальної безпеки – це неприпустимий крок і дуже тривожний сигнал. На жаль, зараз ми не бачимо проявів солідарності та єдності з Україною з боку найближчих партнерів.