Глава УПЦ «гундяевского патріархату» вважає, що Крим і Донбас «відпали» самі
Митрополит Онуфрій вважає, що в Криму та на Донбасі не було ніякого зовнішнього втручання з боку Росії. Просто у людей, що там живуть, такі «звичаї», які весь світ чомусь не сприймає через свою недоумкуватість...
Під час свого візиту в Житомирську єпархію, сумнозвісний митрополит УПЦ Московського патріархату Онуфрій висловив в ефірі місцевого телебачення кілька тез, повідомляє інформаційний відділ УПЦ МП.
Наведемо лише деякі з висловлювань Онуфрія:
«Наша Церква - єдина Церква, що на сьогоднішній день ще не розділила Україну. Ми ще тримаємо під своєю владою Крим, і під нашою владою перебувають Схід України, Донбас. Ці всі території підкоряються нашій Церкві. А нас за це ще й шельмують (чомусь саме регіони, що перебувають «під владою» УПЦ МП, виявилися найбільш беззахисними перед бісівськими спокусами – ОБ).
Я не розумію людей, які говорять, що ми сепаратисти. Якщо ми сепаратисти, то хто ж вони тоді? Якщо вони поділили Україну? (Хто ці «вони»? Чи не ті, хто ще 10 з гаком років тому ділив нашу країну на «три сорти» - під схвальне сопіння попів УПЦ МП? - ОБ). Довели до такого стану, що і Крим відпав, і Схід «дихає на ладан». А ми все робимо, щоб зберегти цілісність України (це коли Онуфрій відмовився вшанувати пам'ять полеглих за Батьківщину, за життя їх воїнів? - ОБ).
Навіщо людей озлобляти і доводити до такої напруги, озлобленості, щоб люди нас покидали і йшли від нас? Це не правильно. Ми себе неправильно поводимо. Потрібно поважати людей. Поважати і ті звичаї, які є в Криму, і на Сході. Не вимагати від людей, щоб вони думали так само, як ми. Це основа конфлікту: ми почали зі своїми західними цінностями втручатися на Схід. І категорично насаджувати такі цінності. Вимагати від людей, щоб вони думали, робили щось певним чином. А у них інші герої, інші цінності. Нехай вони будуть з ними».
Взагалі-то, сотні тисяч людей не «покинули нас», а саме навпаки - перебралися у вільну Україну з територій, які, на думку Онуфрія, дивом-дивним самі «відпали». І бігли вони сюди саме тому, що багато в окупованих районах вирішили жити за якимись своїми «звичаям».
Що це за «звичаї» такі, до речі? Непохитна віра в кремлівського царя? Жага отримувати російські пенсії? Впевненість, що весь світ загруз у гріху, і тільки під окупацією може засяяти істина? Що взявши в руки автомат і вигнавши ближнього свого, захопивши його добро і житло, ти стаєш істинно «православним»?
І кого під «іншими героями» має на увазі Онуфрій? Леніна? Сталіна? «Моторолу» і «Гіві»?
Сам Онуфрій, звісно, усвідомлює, що дика «озлобленість», нібито «раптом» зійшла на окремих представників його пастви в деяких регіонах України, - це зовсім не заслуга або чеснота, а гріх. Але - виходячи з логіки Онуфрія - в тому, що деякі люди втратили людську подобу, винні не вони, хтось інший: їхні співвітчизники, побратими у вірі, в загальному, хтось із ближніх. А ці «інші», роками перебувають в стані «озлобленості» до всього навколишнього світу, - жертви нещасні, їм навіть каятися, мабуть, в скоєному немає особливої потреби. Вони «по життю» завжди були краще за всіх: найдобріші, працьовиті, «годувальники» всієї країни, оплот православ'я, російської культури і т.п.
І взагалі, якщо Донбас і Крим, за словами Онуфрія, перебуває «під владою» УПЦ МП, то і зробив би він, чи що, подвиг місіонерський, відправився кудись в Єнакієво чи Горлівку, закотив би там проповідь, закликав би грішників на жаль, смирення і покаяння, до вигнання бісів, які захопили їх рідну землю, - і до повернення в рідну Україну.
Але Онуфрій воліє чомусь сидіти в Києві, який потопає в «західних цінностях та вчитисвою паству розуму через житомирське телебачення, здійснюючи «подвиг» словоблудства. Загалом, подвижник ще той, гідний свого начальника Гундяєва (позивний «Кирило Московський»). Той теж у минулі часи ошиватися щороку в Києві, вважаючи, що саме тут слід гаряче молитися за спасіння душ, що заблукали, а не в російському Нечорнозем'ї, наприклад, або на Камчатці, або ще в якійсь Богом забутій сибірськійглибинці, де мешкають «духовно багаті» віряни.
