Глумливі шаровароборці під проводом «Кварталу 95»
Як недонавчений, а зчаста безграмотний, охлос привів до влади кодло хапуг, так і у науку потрапили українофоби. Всім їм муляє наше минуле.
Шаровароборство, що з маргінальних забав купки дивакуватих україножерів уже перетворюється на потужну медійну кампанію, є дуже зловісним симптомом. Особливо тепер ним аж ніяк не можна нехтувати.
Таким самим, як висування КаВееНщика на вищу посаду у державі, що у 2016 році виглядало як абсурд, як кумедний політтехнологічний трюк, а 2019-го ми мали вже президента Володьку Зеленського з усіма похідними наслідками. Вони криваві, ви й самі це бачите.
Не будемо зосереджуватися на фактологічному спростуванні псевдонаукових теорій, однак зосередимо увагу на політичних і соціально-психологічних аспектах цієї явно спланованої кампанії. Ця кампанія триває вже не перший рік.
Отже... Деконструкція традиційного (і правдивого!) образу українського козацтва — верстви, що була державотворчою силою у XVII сторіччі й зразком для наслідування з боку учасників всіх наступних національно-визвольних процесів аж до сьогодення, є по суті атакою на нашу суверенність і ідентичність.
Без неї жоден народ не може успішно існувати й діяти в складному, небезпечному й мінливому світі. А також спробою відчуження профанного загалу від величезного масиву культурної спадщини, де козацтво виступає у «класичному» образі.
Бо, якщо з одягом козацтва все було не так однозначно, то й інші усталені уявлення теж можуть підлягати перегляду. Що козаки були оборонцями України-Русі, що вони були українцями, носіями передових економічних і суспільних практик, освіченими, інтелектуально розвиненими людьми, що їхня боротьба проти польського панства мала справедливий характер тощо.
Плюс — стирання різниці між українським козацтвом (а відтак — народним костюмом) і «російським», в якого шаровари не були таким знаковим атрибутом. «Російське кізяцтво» є окремою темою для дослідження.
У ставленні до антишароварної кампанії свідома публіка припускається 2-х основних помилок:
- Одна частина просто не надає цьому процесу належного значення (типу, ну хто в це повірить, перебісяться і заспокояться).
Але фахова, культурна, начитана спільнота зі сталими поглядами й не є цільовою групою медійних атак. Вони спрямовані на молодь з неусталеним світоглядом і не вельми свідомий загал, що не читає «малолітражних» спеціалізованих видань, а черпає інформацію з масових джерел.
Окрім того, вагомий відсоток не дуже добросовісних сертифікованих к.і.н.-ів теж долучилася до цього процесу. Вони підкріплюють своїми «корочками» авторитет фрікуватих дилетантів, що є на руку Кремлю.
- Друга частина намагається протистояти самою лише силою наукової думки, вступаючи в безпосередню полеміку з носіями божевільних ідей.
Ця частина керується принципами евристичного дискурсу і потрапляє в ситуацію, описану в одному з оповідань етнічного мокші Васілія Шукшина. Там один самовпевнений невіглас «зрізав кандидатів», бо борці із шароварами є типовими продуктами «русскаґо міра» і носіями психотипу «Глєба Капустіна».
Слід розуміти, що рушійною силою деконструкції козацького образу є не пізнавальні, а політичні мотиви. Тому протистояння цій деструктивній тенденції теж повинно містити політичну складову.
Добросовісний кваліфікований науковець може зібрати й систематизувати матеріал. Але самотужки та навіть силою наукової спільноти (яке в нас теж вельми неоднорідне і не всуціль україноцентричне) популяризувати належним чином свої ідеї не може.
Щоби впливати на свідомість народного загалу, потрібен не тільки якісний дидактичний матеріал, а й контроль над популярними медіа і політикою освітніх закладів. А це вже питання політичне!
Тільки синергією політичної та просвітницької активності можна здолати наступ «русскаґо міра» у духовній сфері та запобігти роздержавленню й денаціоналізації великого європейського етносу. Наш етнос, саме таким був і лишається.
Шароваро/козако/оселедце/хуторо-борці воюють не проти «архаїки» як такої, а проти войовничих і економічно успішних та самодостатніх українців. Тих свідомих синів України, яких вони ненавидять усіма фібрами своєї окупантської/ренегатської душі.
Переконати їх самих у чомусь неможливо. Чому? Ну-бо неможливо їх змусити полюбити наш народ, який їм чужий перш за все духовно.
А от підірвати їхній авторитет, відсторонити від мікрофона (чи скинути із трибуни), через яких вони засмічують мізки автохтонів, особливо молоді, чия свідомість — tabula rasa, можна і треба. Бо в реплікації культурного коду не повинно бути збоїв.
