Грозний-1996: серпневий фінал першої Чеченської війни

Саме тоді у столиці Ічкерії російський тероризм проявився, можна сказати, у "класичному" його вигляді. Йдеться про захоплення заручників...

Наближення річниці завершення Першої російсько-чеченської війни у 1996 році – привід згадати про серпневі бої у Грозному. Вони й зумовили фінал цього епічного конфлікту.

Саме під час операції "Джихад", коли ічкерійські війська несподівано з'явилися у контрольованій "федералами" й завгаєвцями столиці республіки. Тоді сповна проявилася терористична натура окупантів.

Так, ми звикли називати російських загарбників терористами. Безперечно, їхні цілеспрямовані атаки проти цивільного населення та критичної інфраструктури України дають підстави для такої кваліфікації; проте тоді у Грозному російський тероризм проявився, можна сказати, у "класичному" його вигляді – захопленні заручників.

Бої у місті швидко набули позиційного характеру. Ічкерійським силам вдалося оточити та блокувати низку підрозділів федералів – переважно частини внутрішніх військ МВС (майбутньої Росгвардії).

До захоплення заручників вдалася 101 Особлива бригада оперативного призначення (ОсБрОН). Вона утримувала своє військове містечко ("15-те містечко" – по сусідству із сучасним розташуванням кадировського 141-го спеціального моторизованого полку "Північ").

За задокументованими свідченнями очевидців, військові бригади щонайменше тричі (11,12 і 17 серпня) проводили "зачистки" на прилеглих вулицях Грозного, під час яких зганяли цивільних мешканців міста у розташування своєї частини. Далі затриманих змушували зв'язуватися з родичами, яким відводилася роль посередників у переговорах з командирами ічкерійських загонів.

Заручників по одному і групами відпускали в обмін на "послуги", наприклад, надання коридору для підвозу продовольства. Відомо про одиничні випадки розстрілів таких заручників у розташуванні 101 ОсБрОН.

101 бригада ВВ МВС була створена в окупованій Чечні у січні 1995-го якраз для підтримання окупаційного ладу. Нині ця частина розформована, а її спадкоємницею є 46-та ОБрОН Росгвардії, яка так само базується в Чечні та обслуговує режим Рамзана Кадирова; зокрема, воює зараз в Україні.

Більш кричущий інцидент трапився у ті дні в іншому районі Грозного – із клінічною лікарнею №9 по вулиці Моздокській. На момент початку операції "Джихад" у закладі було коло 300 пацієнтів (третина – лежачі), ще близько 100 родичів, які за ними доглядали, і кілька десятків осіб медперсоналу.

Крім дорослих, там опинилося також зо два десятки дітей. Коли ж почалися міські бої, адміністрація медзакладу домовилася з представниками обох протиборчих сторін, що вони не будуть заходити на територію лікарні та втручатися в роботу персоналу.

Для безпеки, частину хворих перемістили у підвал. Однак 10 серпня в лікарню вдерлися озброєні росіяни – вони звинуватили медперсонал у тому, що з вікон, буцімто, вівся вогонь по федеральних військах.

Військові ретельно обшукали лікарню, при цьому погрожуючи лікарям зброєю, приставляючи їх до стінки і так далі. Невдовзі лікарню №9 оточив чеченський загін Хізіра Хачукаєва.

Російські військові опинилися в пастці й уже відкрито оголосили цивільних у медзакладі заручниками. При цьому, погрожуючи, вони не цуралися згадувати "Будьонновськ" і "подвиг Басаєва", очевидно асоціюючи себе з учасниками тих подій, за які Москва оголосила Шаміля Басаєва "терористом №1".

Почалися переговори із Хачукаєвим і, на відміну від Будьонновська, тепер вже росіяни були в ролі терористів, а чеченці – намагалися визволити мирне населення, захоплене в заручники. Під час цієї епопеї, яка тривала 3 дні, росіяни з лікарні підтримували зв'язок із командиром полку ВВ МВС, що розташовувався неподалік – в автошколі ДОСААФ по вулиці Міуській (відстань приблизно 600 метрів).

Командир полку знав про заручників і схвалював цю тактику: спочатку він наказав підлеглим залишатися на місці; підрозділи полку спробували прорватись до лікарні, однак чеченці відбили цю атаку. Зрештою, у результаті переговорів із Хачукаєвим, росіяни залишили медзаклад 12 серпня.

Так само, як Басаєв з Будьонновська, вони виходили під прикриттям "живого щита" із приблизно сотні цивільних, яких вони утримували в лікарні. Коли вже люди, які прикривали відступ вевешників, поверталися назад, медзаклад зазнав мінометного обстрілу, від якого загинула медсестра, а кілька працівників та пацієнтів отримали поранення.

До жертв росіян можна зарахувати також 8 хворих, які померли у підвалі лікарні через те, що терористи заважали медперсоналу виконувати свою роботу. На відміну від 101 бригади, звіти правозахисників прямо не називають підрозділ, відповідальний за захоплення лікарні.

Втім, ідентифікувати його можна за доступною у відкритих джерелах картою розташування російських підрозділів у Грозному влітку 1996-го. В автошколі ДОСААФ в той час розміщувався 63 полк оперативного призначення (ПОН) ВВ МВС з міста Ангарськ Іркутської області.

Насправді, російська практика заручництва у Чечні не обмежується лише серпнем 1996-го року... Що ж стосується лікарні №9, то нині цей медзаклад називається "Республіканською клінічною лікарнею швидкої допомоги імені У.І. Ханбієва".

Просто для довідки: Умар Ханбієв тривалий час займав посади міністра охорони здоров'я незалежної Ічкерії, а після початку другої російсько-чеченської війни навіть був генеральним представником Масхадова за кордоном. Його рідний брат Магомед очолював Національну гвардію ЧРІ, а пізніше був призначений міністром оборони.

Однак обоє брати Ханбієви (як зрештою і Хізір Хачукаєв) не винесли тягаря боротьби за незалежність і подалися на кадирівську амністію. Спочатку Магомед – прямо з лісу, пізніше Умар – з Італії.

В 2014-му заслужений лікар Кавалер ордена Кадирова Умар Ханбієв помер і от його ім'ям назвали ту саму лікарню. Молодший брат Магомед нині депутат від "Єдиної Росії" кадировського "парламенту" Чечні.

Автор – Максим Майоров, аналітик Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки