Ідеалісти наслідують Вічність

Стан приреченості неухильно заломлює світло і в лінзах особистісного сприйняття картина світу постає гіпертрофованою. Трагедію 8-річної давнини увінчав акт відчаю з драматичною розв'язкою.

Замість тисячі слів варто розуміти те, що Ігор був не лише безперспективно ув'язненим, але і безнадійно забутим нацдвіжем. І це є найболючішим фактором, а можливо і трампліном до вчинених ним дій.

Ігор – непідробний ідеаліст і такі люди приодньо страждають від свого дисонансу зі світом ралій. Відтак намагаються жити мріями.

Свою мрію мав і Дубенко, у вигляді великої України з націократичним начинням. Саме тому в його житті був етап участі у Революції Гідності, АТО і важкі бої на Сході.

Як і більшість пасіонаріїв він надто буквалістично розумів абстракції. Тому політичні метафори в ході мітингу сприйняв за бойовий наказ, а вуличний протест розцінив як початок десантно-штурмової операції.

Наслідок трагічний, адже загинули призвані на службу хлопці-нацгвардійці. Не повертається язик їх звинувачувати у чомусь.

Для родин загиблих це невимовне горе; для Ігоря поворотна помилка (проте без помилки не може відбутися Особистість); а для усіх нас – трагедія і невтілена відповідальність, від якої ми майстерно відпетляли.

У локаціях стресового виживання (тюрма, війна, полон) особистість зазанає трансформацій, світоглядних і почасти докорінних. З ландшафту дивану важко це зрозуміти, значно простіше засудити.

Хай би там як, але крок Ігоря відвернув від нього частину правого оточення. Масовка підтримки, яка їздила на суди з часом здулася.

У мережах його не згадували, перебігом справи не цікавились, (за винятком кількох людей з середовища); системно не гріли тощо. Відтак він залишився наодинці з проблемою у тупіковій станції життя під назвою ДПВ (довічне позбавлення волі).

Нестримні ротові порожнини соцмереж пишуть, що в самоліквідації Ігоря винна система. (Роти завжди все знають; хто винен, а хто ні, як потрібно правильно жити, воювати і випорожнюватися)...

Втім "система" – це абстракція, натомість  відповідальність стає можливою за умови наявності конкретики. І для того, аби не шукати винних та не вішати псів провини на тремпель безсуб'єктних понять варто здійснити чесний похід до кімнатного дзеркала.

Поглянути туди та відверто запитати себе:

• «А коли я востаннє згадував Дубенка?»;
• «Коли відправляв йому посилку з книжками та харчами?»;
• «Коли написав йому останнього листа?»;
• «Коли востаннє бив у набат про його ув'язнення та 8-річну затяжку слідства?»;
• «Коли я востаннє тиснув на систему, аби вона не відтерміновувала винесення справедливого рішення у справі подій під ВР 31.VIII.2015?».

Якщо ти ніколи цього не робив, то навряд маєш право шукати винних у обставинах ув'язнення і смерті Ігоря. А тим більше його засуджувати та таврувати.

Ігор загинув як справжній ідеаліст, Царство Небесне! І єдине, що ми можемо зробити у цій ситуації – закрити свого рота і унеможливити рецидиву подібних сценаріїв у випадку з Чорним, Дериглазовим та іншими загратованими людьми пасіонарної природи.