Ілюзія вічної війни: чому наше уявлення про історію може бути хибним
У суспільній свідомості міцно закріпилася думка про те, що людство завжди воювало, воює і приречене воювати надалі.
Цю думку часто поширюють як неспростовну істину, проте є вагомі підстави вважати, що таке уявлення може бути не зовсім правильним.
Цей погляд значною мірою нав’язують через підручники історії, кіно та літературу, де акцент традиційно зміщений у бік руйнування, а не творення.
Головна причина можливого викривлення — помітна диспропорція в поданні інформації.
Масова культура та історична хроніка буквально зшиті з дат воєнних конфліктів. Війни докладно розбирають, екранізують, вони обростають міфами, тоді як багатовікові періоди мирного співіснування, домовленостей і перемир’їв згадують радше побіжно. У драматургії кіно та літератури насильство є простим і яскравим рушієм сюжету, через що у свідомості сучасної людини легко формується уявлення, ніби мир — лише короткий перепочинок, а війна — історична норма.
Однак статистика та реальні факти дають підстави сумніватися в цьому. Є вагомі аргументи на користь того, що переважну частину свого часу на Землі люди проводили в пошуку компромісів і співпраці, без яких наш вид навряд чи зміг би вижити біологічно.
Приклади з різних частин світу наочно показують, що тривале мирне співіснування — цілком реальна історична практика.
Азія. Сучасна Монголія за останні 100 років (із 1921 року) не вела жодної власної війни, за винятком прикордонного конфлікту на Халхин-Голі в 1939 році.
Високогірне королівство Бутан у Гімалаях століттями зберігає суверенітет, уникаючи зовнішніх вторгнень і воєн. Ба більше, у східноазійському регіоні (Китай, Японія, Південна Корея) існував так званий період «Довгого миру» з 1598 до 1894 року — майже 300 років, протягом яких три ключові держави регіону не воювали одна з одною.
Європа. Швеція формально не веде воєн уже понад 210 років (із 1814 року), побудувавши свою безпеку на дипломатії.
Швейцарія зберігає суворий нейтралітет і не бере участі в бойових діях понад 175 років (із 1847 року).
Крихітні Ісландія, Ліхтенштейн і Сан-Марино відмовилися від регулярних армій ще в XIX столітті й століттями живуть без збройних зіткнень.
Ба більше, ядро Західної Європи після 1945 року демонструє безпрецедентний у своїй історії період без прямих воєн між державами — уже понад 80 років.
Радянський період. Навіть радянський період історії, який заведено розглядати крізь призму холодної війни та низки супутніх конфліктів на периферії, для абсолютної більшості населення самої країни й республік, що входили до її складу, означав безпрецедентні 46 років мирного життя за цілковитої відсутності внутрішніх воєнних конфліктів — від закінчення Другої світової війни в 1945 році й аж до розпаду Союзу в 1991 році. Для кількох поколінь людей цей значний відрізок часу став періодом винятково творчої праці, безпеки та стабільного розвитку.
Латинська Америка. Коста-Рика повністю ліквідувала свої збройні сили в 1948 році й майже 80 років живе без зовнішніх конфліктів. Загалом Південна Америка, попри внутрішні політичні кризи, уже багато десятиліть демонструє відсутність масштабних міждержавних воєн.
Північна Америка. Довжина кордону між США та Канадою становить майже 9 тисяч кілометрів — це найдовший у світі неохоронюваний кордон, на якому панує мир уже понад 210 років, від часу закінчення англо-американської війни.
(При цьому такий підхід навмисно не передбачає докладного розгляду прихованої співпраці, торгівлі чи економічних поступок тих чи інших нейтральних країн воєнним агресорам — як це вимушено відбувалося у Швеції чи Швейцарії в роки Другої світової війни.
Тут важливий і показовий саме фундаментальний факт їхньої безпосередньої неучасті у воєнних конфліктах, відсутності бомбардувань, руйнувань і наказів арміям іти на забій.)
Можливо, людство вижило не завдяки потягу до насильства й численним війнам, як заведено вважати, а саме завдяки вмінню домовлятися. За такого погляду війна постає радше як тяжке культурне відхилення, а не біологічна неминучість, у якій нас постійно намагаються переконати.
