КАТАСТРОФА МОБІЛІЗАЦІЇ
Три моделі армії: вибір, який визначить майбутнє України.
Очільник ГУР Буданов начебто заявив, що до літа на нас чекає катастрофа.
Не ясно, чи справді він це казав. Чи його слова перекрутили.
Взагалі, існує три способи комплектування війська.
Перший: умовно назвемо його «республіканський». Це коли в країні воюють всі. Бо в цьому разі оборона країни це - res publica, тобто, спільна справа.
Звісно, всі воюють не одночасно, а по черзі. Якщо, у нас в країні 8 мільйонів чоловіків мобілізаційного віку, то кожен воює один рік. Тобто, я знаю, що через рік мене на війні замінить умовний Віталій Портніков. А його за рік замінить умовний Євген Кошовий. І так далі. Так вирішується проблема термінів служби.
Так ми уникаємо соціального вибуху, коли ті хто воює і їхні родини, починають ненавидіти тих, хто живе звичайним життям у тилу.
Чи є у світі така практика? Є. Схожим способом формується армія у Швейцарії, де військовими резервістами є всі чоловіки країни без винятку: від водія автобуса до президента банку.
Схожа ситуація у Ізраїлі, де вся політична еліта пройшла через військо. І сьогоднішній прем’єр Нетаньяху до речі, теж (він служив у військовому спецназі). Окрема історія — це діти ізраїльських високопосадовців, які в масі своїй теж у війську.
Але у такого «республіканського» способу є й мінуси. Нікуди не подінуться СЗЧ, аватари, відмовники. Крім того, рік – не такий й великий термін, щоб опанувати якісно одну з сучасних військових спеціальностей.
Тому, мені більше подобається наступний спосіб формування армії.
Умовно назвемо його: «лібертаріанський». В цьому разі армія є добровільною і професійною. Воюють лише ті, хто хоче і може. І за великі гроші: 5-15 тисяч доларів зарплати на місяць в залежності від посади, військової спеціальності і досвіду. При цьому, командири частин і підрозділів самі набирають собі людей, вибираючи кращих з кращих (до побачення, ТЦК!). А бажаючі воювати, самостійно обирають собі частину.
Відтак, неефективні бригади просто будуть розформовані. А боєздатні бригади природнім шляхом виростуть в дивізії і корпуси. Також командири самостійно купують зброю і техніку для своєї частини. Відтак, підуть у минуле скандали з яйцями по 17 гривень та бракованими мінами. Бо хто захоче залишитися у командира, який не дбає про своїх бійців?
Крім того, щоб командири не розслаблялись, дозволяється широке залучення приватних військових компаній, яким нарізається ділянка фронту або конкретне завдання. А страхові компанії отримують великий ринок для страхування військових ризиків.
В цьому способі ставка робиться на найсильніших рисах характеру українців: свободі, мережецентричності, креативності.
Вже бачу ці заперечення: де взяти стільки грошей? Де взяти стільки добровольців?
По-перше, грошей в бюджеті вистачає.
Подивіться скільки їх витрачається на утримання сотень державних структур, з їхніми величезними витратами і зарплатами. Мінекономіки, МінАПК, Міненергетики, Мін’єд, численні «правоохоронні» органи і т.д. Не кажучи вже про те, як неефективно використовує більшу частину власних коштів Міністерство оборони.
Окрема історія — з виплатами за загибель військового. Замість того, щоб платити родині 15 мільйонів гривень за смерть погано навченого бійця, може за ці гроші найняти кілька професіоналів? І найголовніше – зберегти людині життя?
Щодо кількості добровольців, то по-перше, їх треба набагато менше, ніж бусифікованих. Бо з власного військового досвіду можу сказати: один вмотивований з ножем — страшніший за десять невмотивованих на танку.
Ну, а для бажаючих воювати мільйонами в стилі радянських генералів, прошу взяти в руки калькулятор. І переконатися, що навіть якщо ми мобілізуємо все чоловіче, жіноче населення України та дітей, нас все одно кількісно менше за орків. А якщо ми робимо ставку на професійних воїнів, то для нас відкритий весь світ. Мільйони людей.
Ну і останнє в цій частині.
Сучасне поле бою – це складна система, яка потребує не лише мотивації, а й унікальних навичок володіння сучасною зброєю. Якщо ми робимо ставку на «автомат-лопати», то нам не вистачить і двадцять мільйонів бусифікованих, які безславно загинуть під КАБами.
Якщо ми робимо ставку на оцифровку поля бою, новітні зразки озброєння, то нам не страшний будь-який ворог, оскільки ми будемо його технічно переважати і знищувати ще на підході (привіт від маркіза Пісарро).
Але для цього, повторюсь, потрібен не заляканий, принижений солдат, який потрапив у військо через бусифікацію. А професійний, ефективний і досвідчений воїн, який роками шліфує свою майстерність і вільний у виборі покупця своїх військових компетенцій.
Звісно, є ще один спосіб комплектування війська — державницький.
Це коли держава примусом жене у армію тих, хто не зміг відкупитися або сховатися. Це коли про «конституційний обов’язок захищати вітчизну» нам говорять ті, хто сам цей обов’язок не виконує. Це коли командири часто не бережуть життя підлеглих, кидаючи їх на непідготовлені штурми або залишаючи у оточеннях.
А навіщо дбати про людей? ТЦКшники ж нових наловлять!
І в такій державницькій системі військовий – це не професіонал екстракласу, який має свободу і права, і який виконує надскладну роботу. В такій системі військовослужбовець – це мобілізаційний ресурс. Ресурс! Витратний матеріал... Розходнік... Хто ж берегтиме витратний матеріал?
Наостанок.
У мене немає ілюзій, що наша влада раптом прозріє, збере речі і піде на війну, вибравши республіканський варіант. Тим більше, у мене немає ілюзій щодо варіанта лібертаріанського. Бо держава створена зовсім не для захисту людей. Вона створена для їх використання у якості ресурсу.
То ж, думаю, що влада і надалі робитиме ставку на мобілізацію/бусифікацію. І як результат, у нас й далі розпадатимуться бригади і сипатиметься фронт. І ми й надалі будемо втрачати території, а найголовніше – втрачатимемо людей.
