Києво-Могилянська академія — закостеніла кузня соросівських кадрів
Вітчизняна купка крайньо лівих діячів допомагає Кремлю у тилу поборювати все українське. Правда і дійсність їх не цікавить, лише гроші.
Красномовним доказом слугує випадок із львівським філософом Сергієм Чаплигіним, який на тижні мав виступити із лекцією у Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Проте адепти гомодиктатури із ЛҐБТ-спільноти накинулися наче прокажена юрба на місіонера.
Як заявив сам консервативний мислитель, завдяки«активності частини громадянського суспільства вдалося не допустити лекції на тему «Національна ідентичність українців у XXI столітті» у стінах колись престижного вищого навчального закладу країни». Це просто якийсь сюрреалізм за Орвеллом-Кафкою.
Сергій Чаплигін дістав відмову від керівництва Києво-Могилянської академії, котре давно залежить від фінансової підтримки родини сіоністів Джорджа Сороса. Патріота України назвали «гомофобом» за його непримириму позицію по шкоді надуманого ґендеризму і притомне пояснення деяких специфічних моментів сексуальних девіацій.
За дивним збігом обставин президент Києво-Могилянської академії — колишній сотник Всеукраїнського об'єднання «Тризуб» імені Степана Бандери, товариш Сергій Квіт. Але оскільки грошва не пахне, він свідомо прогнувся під кон'юнктуру, йому ж не вперше.
Хоча свого часу саме ВО «Тризуб» імені Бандери приніс у вітчизняне націоналістичне середовище активну критику ЛҐБТ, який лише зароджувався, та мультикультурної толерастії содомії. Під час боїв на столичному Майдані Незалежності взимку 2013-2014 року цю тему взяв на озброєння Національно-визвольний рух «Правий сектор».
«Я на своїх лекціях не матюкаюся, не розповсюджую порнографію, не ображаю своїх опонентів, не пропагую аморальний спосіб життя, не пропоную студентам вживати наркотичні речовини... Всього-на-всього, розповідаю об'єктивну онтологічність світу, трансцендентний порядок речей, морфологію та динаміку стилів мислення людини та особистість в її якісній соціальній визначеності.
Я порушую питання біоетики, індивідуальних та групових прав, статусу меншин. Я не приховую, що не тільки знаходжуся в фронтальній опозиції до ліволіберального стилю мислення, але й своєю чергою висуваю консервативну альтернативу філософії життя. Я говорю про втрату ефекту присутності Бога в суспільстві (відчуття суспільства, як усвідомленого та ієрархічно вибудованого Космосу).
Я говорю, що сучасність — це не тільки науково-технічний прогрес, але й втрата морально-ціннісних ресурсів традиційного суспільства. Таких, як сімейна та трудова етика, потенціал довіри та солідарності, честь суспільного служіння, у чому вбачають загрозу ліві екстремісти. Але я переконаний, що Україна переможе всю цю московсько-соросівську навалу, бо ми — сильна нація», — пояснив ситуацію Сергій Чаплигін.
Ні для кого не секрет, що «Могилянку» ще у 2000-х роках перетворили на кузню соросівсько-неомарксистських кадрів, яка продукує адептів лівацтва, як от Інна Совсун чи Лілія Гриневич під гаслом «рівність, різноманіття, інклюзія». І все це збочене «товариство» наповнює такі самі збочені кабінети української влади незалежно від того, хто керує на Банковій.
«У мене патологічно блювотна реакція на «ґендерні теми», відколи їх почали пропагувати «просунуті» спеціалісти та любителі легких грошей, наплодждені соросівським фондом. Ну, а більшість журналістів, щоби виглядати теж не пальцем зробленими, підтримували всю цю муйню. І підтримуватимуть далі, бо їх, як собак Павлова, дресирують і миють мізки ґендерною ідеологією. Ці падлюки, які мають сотні наукових інститутів, добре знають, що нові ідеї треба насаджувати молоді — в їхніх головах вони найкраще приживаються.
Збочені теж. І, якщо 15% населення їх підтримає, — це стає через десяток років нормою! Тому головне завдання промивати цим лайном голови журналістів, які розкидатимуть його в маси, тому й вкидають бабло на збіговиська, які модно назвали — «тренінги», щоби навчити як «правильно доносити правильні ідеї» до мас», — заявила колега пана Сергія, громадська діячка Ольга Жарчинська.
Окремо згадаємо, що суспільства Модерну (коли більшість людей прагнула отримати найзагальніші відомості про науки та технології) було характерне захоплення ідеологіями, особливо лівими, проте у XXI столітті інтерес до того, як вони побудовані, помітно зменшився. Самі ж ідеології нікуди не зникли, — вони просто перейшли на інший рівень, мімікрувавши під нову дійсність, й надалі прагнучи зробити із самобутніх народів сіру безлику голоту.
