Клод Моне. Імпресіонізм. «Водяні лілії»
Секрети однієї з найдорожчих картин Моне, яка викликала пожежі
Серія картин «Водяні лілії»
250 картин з водяними ліліями на часі зберігаються в музеях та приватних колекціях по всьому світу. Моне писав серію цих картин протягом 30 років. Багато серед яких є шедеврами імпресіонізму. У 2008 році на аукціонних торгах в Лондоні картина «Ставок з лататтям» була продана за шалені гроші - $ 80 мільйонів. Сьогодні вона займає дев'яте місце в рейтингу найдорожчих картин світу, проданих на аукціонах. Клод Моне став художником волею долі - 100 тис. Франків, які він виграв у лотерею, дозволили йому залишити роботу посильного і присвятити себе живопису.
Сьогодні Клод Моне знаходиться на третьому місці у списку найдорожчих художників. Він є найвідомішим у світі імпресіоністом, впізнаваний за колоритом і по тонких, напоєних повітрям і світлом пейзажам.
Чому Моне називають імпресіоністом?
Спочатку це була як насмішка: 1874 року він презентував першу роботу в стилі імпресіонізму «Враження. Схід сонця». Обриси на картині були дуже нечіткі: від її назви («враження» французькою – impression) і походить термін «Імпресіонізм». Багатьом ця картина доводила, що Моне не вміє писати, а демонструє незавершену халтуру (у той час синонімом до слова «враження» був термін «ескіз»). Ніхто й не підозрював, що в майбутньому художник змінить погляд на мистецтво. Але що надихало Моне на створення такої кількості картин з ліліями? Він почав будівництво водного саду, як тільки но переїхав в Живерні, і клопотав у місцевих органів влади про відвід води з найближчої річки.
В результаті, пейзаж був винаходом Моне цілком, і він використовував його в якості своєї творчої спрямованості та натхнення. Це місце було його натхненням до самої смерті. А лілії, які він так любив зображувати були привезені зі всього світу.
Робота на пленерах
Моне один із перших почав працювати на пленерах. Це стало можливим завдяки винайденню зручних фарб у тюбиках, які можна було брати із собою. Клод Моне вважав, що речі треба змальовувати там, де вони є. Щоб показати сад, він йшов у сад. Раніше художники працювали переважно у своїх майстернях, незалежно від того, що писали. Це не обмежувало їх в часі, та освітлення було зовсім не те, що просто неба.
Що зображене на картині?
Сам ставок відливає фантастичним синьо-зеленим кольором. На цій гладі видно великі округлі листя лілій, яких відрізняють лише контури, та ледь вловиме відображення неба. Особливу глибину полотну надають вертикальні хвилясті лінії зеленого кольору, що втілюють водорості які проступають на поверхню.
Чим особливий цей сюжет?
Унікальність пейзажу в тому, що він написаний без лінії горизонту. Сам художник називав свої полотна пейзажами-відображеннями, в який на водній гладі можна було побачити небо та дерева.
Чому на картині переважає синього кольору?
На картині переважають відтінки синього та блакитного кольорів. У 1912 році у Клода Моне діагностували подвійну катаракту. Художник переніс дві операції й втратив кристалик на лівому оці. Після цього зір повернувся до нього, але в незвичайній формі. Сонячне світло він став бачити в блакитній та ліловій гамі.
Чому форми нечіткі, наче розмиті?
Коли ми на щось дивимось, то переважно не бачимо деталей. Скажімо неможливо розрізнити форму кожного листка на дереві – адже ми сприймаємо все разом, як одну барвисту масу. Саме це хотів передати Моне. Він не виводив чітких контурів, бо не хотів «спотворювати» те, що бачив.
Розмиті форми малювати значно легше, ніж чіткі?
Коли перед нами лілія, нам видно всі деталі, найдрібніші нюанси пелюсток, листочків, такою її можна відтворити на папері. Та є ще й інший спосіб зображувати речі – такими, якими вони здаються, а не такими, якими вони є. У цьому разі та сама лілія стає просто кольоровою плямою, але такою, що сумніву не буде: це – лілія. Виклик Моне полягає в тому, аби осягнути сутність образу, якого ледь торкнувся погляд. Моне швидко писав свої картини? Скільки часу у нього йшло на полотно?
Не так швидко, як здається. Без сумніву, він залюбки писав би з не меншою швидкістю, ніж мінялося все довкола: обриси хмари, змах стрічки, стрибок сонячного зайчика… Та це неможливо.
Моне багато часу спостерігав, тренуючи око. Він як мало хто знав: найважче створювати ілюзію, що все на картині постало за мить. Він працював годинами, а вдавав, що зробив єдиний мазок.
Іноді на картинах просвічувалося полотно через фарбу – це давало ілюзію незавершеності роботи, швидкості написання. Чому полотно «Водяні лілії» називали картиною-запальничкою.
Річ у тому, що за картиною «Водяні лілії» йде довгий шлейф пожеж. Перша з яких трапилась в домі самого художника. Після завершення роботи над картиною в його майстерні трапилась пожежа. Майже все згоріло за виключенням цієї картини.
Вже через місяць після купівлі шедевру власниками кабаре на Монмарті майже все їх майно, окрім картини знищив вогонь. Далі картина пробувши рік у мецената Парижу Оскара Шмітца була врятована з безжального полум’я. Наступною жертвою став Нью-Йоркський музей, який згорів після 4 місячного гостювання картини.
Де можна побачити цю картину?
Хто придбав цю картину і де вона перебуває зараз невідомо. Як правило, приватні колекціонери, купуючи подібні твори, воліють залишитися невідомими. Про те інші роботи з ліліями можна зустріти в різних музеях по всьому світі. Одна із них навіть прикрашала каюту у фільмі Джеймса Камерона «Титанік».
