Кобзар Тарас Компаніченко закарбував у поезії бойовий Чин нашого головреда
Творцю лабораторії екстремальної літератури та медіатору інтелектуального дискомфорту Дмитрові Савченку: осанна!
Урочисту посвяту нашому головному редактору, який прямо зараз воює на Донеччині проти російських окупантів, написав Народний артист України та очільник гурту "Хорея Козацька", чий текст подаємо нижче:
Блиснули зблизька мені шаблезуби смертельної пащі...
Крізь шепіт схлипувань та ридань: першими гинуть найкращі.
Багато з друзів моїх у райськім раю чи Вальгаллі
І якось незручно вже взагалі, що я ще не в тім загалі.
Хоч згинули, впали, лягли – дружина наша добірна
Та лицарській честі завжди й до скону лишилась вірна.
Їх смерть не помножить на нуль, не винесе ворог за дужки,
Небо тримають вони, щоб воно не розбилось на друзки.
Минув їх пекла анклав й харонові переправи,
Бо стали у славі до лав безсмертної лави й батави.
Проте, як питають мене: чи я в собі зміни бачу?
Як стріну по зброї братів живими – з радості плачу.
Сорому мертві не ймуть і згинути честь при зброї
Та сіють, люблять, воюють, жнуть і мед п'ють живі герої.
Вітчизні зарадить, не зрадить собі та наглу смерть відволати –
До броні ж ми стали, щоб перемогти, щоб дикого мосха здолати!
А трени мої – посттравмат чи ліризм? Провина вцілілого може?
І, врешті, в мені гедонізм, героїзм, вітальність? Що переможе?
Бо манять дівочі вуста і ваблять жіночі перса
І пісня густа й дзвінка вином веселить серце.
Та кличе архангельський глас до зброї гучною сурмою
З героями стати враз до того останнього бою.
Ударивши сміло з пращі по смерті зловіщій пащі
Жити, боротися, перемогти!.. Воскреснуть, щоб бути найкращим!
Автор – Тарас Компаніченко. Серпень 2022 року.
