«Коли неправди біль стискає горло»

Колеги, попереджаємо – текст для посвячених!

Згадайте Велесову книгу, протоколи сіонських мудреців, пакт Ріббентропа-Молотова. Тих асоціальних, кому ні гріє, ні знобить проблематика самозахисту найманих працівників на Полтавщині, переорієнтовуємо на сторінки з усиновленими котиками, стразами розміром зі стандартне яйце, мужиками з атрофованими передпліччями і дівками без нічого. 

Розсортирувалися? Тоді до класики з Чіпками та Бориславами, які сміються. Репортаж з Конференції.

Жила-була собі сім'я. Кайдашева? А, знаєте, ваш здогад і насправді недалекий від уявлення павуків у трилітровій банці.

Як пішла мати за світи, батька слухатися перестали, кажуть – а пішов би і ти за нею на фік, кожен норовить вити по-своєму, сусіда усі груші з груші на межі відсудив, невістки погрожують тільки сухими рушниками утиратися і синів мало не інсургентами поробили. Воно ж діло молоде – або-або, мовляв, впущу, як дров нарубаєш.

А одна обраниця середульшого, засранка засранкою, лише днями у колодочки вбилася, каже, піду, мать вашу, на відруби. Принишкли було і решта синів з невістками, як імпотент Лєнін зі ще активною Крупською – а шо, погрожують.

Бродять анексованим подвір'ям і тінь-господар, і пес на кличку Розпач, повискують в унісон. До нужника без рушниці не поткнешся – замочить рідня за милу душу. Безпорадного.

Десь нагледів собі батько вдовицю. А мо', гадав; до відчаю доведений негараздами, не дослухався чоловік до розумних людей.

А ті ж подейкували, що та курва усім куткам насолити встигла, і пащекувата як Мендель з Арестовичем, і дурна як уся фракція з Арахамією укупі, і на думці у неї не чужа сім'я, а якісь прості люди, і дупу підставляє під усі вітри на світі. Аби лоскотали.

У стані афектації себе не контролює, було вже й на двері кидалася із сокирою. Хтось бачив, як чужу корову середночі доїла.

Та публіку, котра й президентом вибрала пуцькограя, резонами до тями не навернеш. «Дайош просту мачуху», і нікакіх гвоздєй.

Атож, лихий на раз сім'ю поплутав – прийшла до хати мачуха. Нахрапом взявши слабкодухих, а загалом демократично, відкритим голосуванням, бо невісток хлібом не годуй – дай свекрові в штани джмеля впустити.

Вже від мікрофону самопроголошена месія галасу наробила такого, що у сусідському курнику кури виздихали. Наелектризований флюїдами простолюдинства, простір аж вібрував від вихвалянь з того, що мачуха ціле п'ятиріччя щось карколомне очолювала, і вороги у неї з нами спільні, і під її егідою справедливість втомилася торжествувати, і з оцього моменту кожен член у дітородному віці оргазм отримуватиме у смартфоні.

І сам ошелешений несподіваним сюрпрайзом месія вже наступного дня вибухнув у місцевих ресурсах феєрверком дурниць, поставши перед пришибленою сім'єю Генеральним Секретарем Усіх на Світі  Гнаних і Голодних (далі – ГСУ-СГГ), організатором і натхненником тріумфів, звитяг, вікторій і утіх з тілесними включно, себто – нашою силою, прапором і автоматом Калашникова.

Земляк Кива зійшов слиною і вирішив усамітнитися у жомовій ямі, визнав – переплюнули. ГСУ-СГГ у кількості чотирьох родичів одноголосно, як і личить легітимній фракції в органі місцевого самоврядування, продало сімейний сарай на набережній Ворскли блатному забудовнику – гроші не пахнуть, у сім'ї тепер засланець. Мати Харя.

Батько схопився за голову – у тому сараї планував віку довіковувати. «Ех, еСГеГе твоєму ковінька!», – абсцентно, але вже якось і незлобиво вилаявся формальний сторож прав та інтересів сім'ї, процитував навскидку Симоненка:

…Взять би істик, торбу через плечі
І піти світ за очі з села.
Але звик до хати…

Декілька притомних у сім'ї скрушно хитали головами: нічого нового і під двадцять сьомим місяцем (автор має на увазі ХХVII Конференцію. Усі натяки і припущення засвідчені магнітозаписом)… У запічку цвіркун тужно виводив гімн профспілок, фальшивив; «коли неправди біль стискає горло» навспак до задуму автора звучало провокативно граве, місцями аж largissimo.

Батько з того й плакав, сини микуляли очима, невістки звично гризлися, месія на сусідньому дворищі похапцем, разом з однопартійною дружиною і соратницею за сумісництвом створював Всесвітню асоціацію трачених ковідом малих і середніх підприємців. Довідки мали не всі, то ж гуртування найпростіших просувалося мляво.

За хвірткою на відсіяних, чухаючи усе зажопне, куди тільки дотягувалися руки народного обранця, очікував ще один месія з місцевих. Лідери мас зрідка відволікалися на філіжанку кави, поблажливо поглядали на лохів, мріяли.