Коли запрацює ефективний діалог між владою та бізнесом?
Необхідно організувати досить представницькі майданчики для розмови. Вдихнути життя в інституцію омбудсмана із захисту прав підприємців.
Можливо, це навіть отримає певне визнання серед тих бізнесменів, які прийдуть на ці майданчики та їх нарешті почують. Але це не скасує загальносистемну кризу системи у вигляді відсутності основного принципу вільної економіки: беззаперечних прав інвестора та власника.
Беззаперечність цього принципу визначається презумпцією невинуватості та чітким правовим механізмом захисту своїх прав у суді. Адже будь-які спільні майданчики між владою та бізнесом, якими б корисними вони не були, не зможуть вмістити десятки тисяч підприємців.
З погляду зрілості європейської правової системи, все починається ще з Хартії вольностей XIII століття, яка запровадила в Анґлії такі принципи: «Жодна вільна людина не буде оштрафована, або ув'язнена, або позбавлена володіння... як за законом країни». Тобто вже сотні років тому, вищим мірилом справедливості був закон.
Саме тому, відновлення правової системи в нашій країні має стати наріжним каменем залучення як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій. Колись Джавахарлал Неру в Індії сформулював своєрідне «тримурті» державно-приватного партнерства або «тріаду довіри»:
- бізнес довіряє державі;
- підприємці довіряють один одному;
- населення довіряє бізнесу та державі.
Україні вкрай необхідно вибудовувати саме системні інституції державно-приватного партнерства. Починати треба з таких понять як економічна свобода, розкутість підприємницької ініціативи, апріорний принципу беззастережного захисту прав власника/інвестора.
І ключове тут — ніхто не може бути позбавлений свободи та майна інакше як за рішенням суду. Причому справедливого та чесного суду з чітким механізмом апеляцій та оскаржень.
Це можуть бути окремі суди за британським правом у вільних економічних зонах чи створення якісної системи оскарження рішень держави у незалежних арбітражах. Бо інакше може бути повторена історія із компанією «ParisMatch», коли її було прибрано з ринку, попри проукраїнську позицію, сплату податків та пожертви на ЗСУ.
По факту, жодних доказів щодо її провини досі не наведено, а пройшов майже рік. Може тому, що її вихід з ринку лише звільнив «комусь» досить великий та ласий ринковий сегмент.
За минулий рік, шаленими темпами зросла ігроманія, кількість зареєстрованих лудоманів збільшилась в рази. Кажуть, українці витратили за минулий рік на азартні ігри більше ніж задонатили на ЗСУ.
Може причина у тому, що замість системних та законослухняних гравців, таких як «ParisMatch» на ринку з'явилась величезна кількість маловідомих фірм — одноденок? Адже системні гравці завжди зацікавлені у розвитку прозорого бізнесу, а «одноденні» компанії — лише у знятті «вершків» із ринку, в більшості випадків на шкоду суспільству.
Отже, логічно або пред'явити конкретні звинувачення та подати справу до суду або скасувати обмеження, накладені на «ParisMatch». А на системному рівні:
- ухвалити відповідну конституційну декларацію стосовно гарантування державою прав і свобод бізнесу;
- закласти у цій угоді зобов'язання держави щодо лише судового позбавлення майна;
- виключити будь-які позасудові форми експропріацій, крім випадків націоналізації надр та природних монополістів;
- створити реальну, а не позірну форму економічних свобод.
Це все і буде нашою цивілізаційною перемогою під час війни — не скотитися до авторитарних практик та позаправових механізмів. Бо інакше системна криза (який можна виправити) стане «фічею», яка вже є частиною системи та виправленню не підлягає.
