«Криваві шашлики»: демотивація Зе-влади як чинник поразки України
Відсутність відчуття війни безпосередньо у державній системі призводить до того, що громадянин починає відмежовуватись від неї...
Почнемо з того, що порівнювати події 1918-1920 років та діяльінсть УПА з сучасністю некоректно. Бо кількість задіяних людей кардинально відрізняється.
В арміях УНР та УПА було не більше 35 тисяч чоловік на їх піку, а в нас буквально війна мобілізаційного характеру. Адже всі розуміють, що у нас вже давно не 1 мільйон мобілізованих, а більше.
І це провадить до іншого сприйняття війни, де фактично кожен є так чи інакше комбатантом. Саме тому ми почали діставати із шафи такі речі, як – Materialschlacht чи Totale Mobilmachung.
Головна біда у тому, що могла; бо що таке тотальна мобілізація? Тотальна мобілізація починається там, де є: порядок, послух і покора, які означають припинення сумнівів щодо керівництва, щодо лідерів і вождів, яким вручено повноту відповідальності.
Тут треба задати самому собі питання, а чи може громадянин проявити послух та покору тоді, коли бачить постійний бардак? Починаючи від ВЛК та ТЦК і закінчуючи скандалами у владі.
Це є головним чинником деморалізації суспільства. Вбитий суддею нацгвардієць деморалізує населення сильніше, ніж розбита БТГр під Роботино.
Відсутність відчуття війни безпосередньо у системі призводить до того, що громадянин починає відмежовуватись від неї. Він і до війни не був з нею тісно повязаний, але зараз це питання виживання.
І тут варто процитувати роботу про сам фактор тотальної мобілізації: «Небезпека перестала бути винятковим випадком і перейшла у розряд повсякденного явища». На підтвердження цього наводимо приклади трансформації силових підрозділів держави, зокрема – поліції, яка з об'єднання чиновників перетворилася на структуру, подібну до військового підрозділу.
Крім цього, мілітаризації у дусі мобілізаційної логіки зазнають всі великі партії. Вони змушені користуватися силовими засобами, завдяки чому стає очевидним, що соціальна боротьба відбувається не тільки на рівні голосування і програм, але і за підтримки тих сотень людей, які є готовими на активні дії заради підтримки цих програм.
Такі факти є непоодинокими, і їх ніяк не можна розглядати як щось ситуаційне або обмежене в часі виключно змінами соціального життя. А тому і у мисленні не можна не помітити повороту у бік небезпечного.
Абсолютно очевидним є те, що за роботу взявся новий різновид вибухонебезпечних людей. Такі явища, як сучасна теорія атома, вчення про льодовиковий період, введення поняття мутацій в зоологію ясно доводять, що незалежно від їх правдивості, дух починає брати участь у підривній діяльності.
Чи змогла Росія в тотальну мобілізацію? Не повністю, але вона в цьому значно краще себе відчуває ніж ми, бо система працює під тиском суверена в обличчі диктатора Владіміра Путіна.
Саме він вказує на необхідність "чрезвычайных мер", а тому система держави на Росії працює, хоч і криво, але на війну. У нас же Telegram-канали збирають на ноутбуки для Державного науково-дослідного інституту випробування і озброєння і військової техніки, бо система не працює в рамках війни, вона працює так ніби її немає.
Чи можна якось це змінити? Це можна було зробити влітку минулого року, коли не було ще мобілізації в РФ, та ЗСУ були більше ЗС РФ у два рази.
Патріотичний підйом був достатнім, щоб експлуатувати його на базі тотальної мобілізації. Але після Бахмутської мясорубки, котра співпала з рядом корупційних скандалів – навряд чи.
Лише повноцінна зміна згори може якось ще в теорії спрацювати. Проте на практиці, у нас залишилося не так вже й багато часу.
Станом на сьогодні ми вичерпуємо час, коли не буде можливості проводити наступальні операції через брак техніки та недобір людських ресурсів. І це є відгоміном неприйнятих рішень минулого і позаминулого року.
Автор – Гліб Парфьонов, керівник департаменту безпекової політики Центру політичних студій "Доктрина"
