Літій без майбутнього: як Україну знову зводять до сировинної колонії
Чому Україні не вигідно відкривати літієві родовища під час війни
Одне з найбільших родовищ літію в Україні — «Добра» — передано консорціуму компаній, а насправді — другу президента США Дональда Трампа Рональду Лаудеру.
Це син засновників відомої компанії з виробництва косметики: Есті Лаудер та Джозефа Лаудера.
Також він є президентом Світового єврейського конгресу.
До речі, саме він запропонував Трампу «придбати» Гренландію.
Передача українських родовищ цінних мінералів без Національної стратегії кластерного розвитку та програми їхньої внутрішньої переробки — це, мабуть, буде єдине «досягнення» уряду Свириденко.
Взагалі, наш уряд більше опікується діяльністю «інвестиційного сировинного фонду» з США, ніж, наприклад, створенням децентралізованої комунальної енергетики, перекладаючи це завдання на плечі місцевих громад.
Сам же уряд займається наразі масштабними та нагальними для України, «смачними для чиновників», проектами — видобутку титану та літію.
Тут треба зробити кілька важливих акцентів:
-
Видобуток цінної мінеральної сировини не пов'язується урядом із концепцією створення в Україні високотехнологічних кластерів на базі переробки нашої сировини.
Національної програми кластерного промислового розвитку як не було, так і немає.
Тобто не буде у нас ніякого титанового кластеру з виробництвом хоча б напівфабрикатів, як раніше.
Скоріше за все, Запорізький титано-магнієвий комбінат поріжуть на лом, як колись ЗАЛК.
Не буде і літієвого кластеру з виробництвом акумуляторів на відповідному запорізькому заводі, не буде і виробництва електромобілів спільно з провідними світовими компаніями на базі інженерного потенціалу таких українських міст, як Запоріжжя, Дніпро, Кременчук, Кривий Ріг. -
Інвестиції безпосередньо у видобуток сировини (якщо це не є початком довгих доместікованих, тобто місцевих, ланцюгів переробки) не принесуть Україні ані значних капітальних вкладень, ані нових робочих місць, ані зростання ВВП і бюджетних надходжень.
Весь профіт буде переноситися по ланцюгах переробки, тобто в місця виробництва складної продукції за кордоном. -
Розробка родовищ сировини, яку ми поки не можемо переробляти (літій, титан), взагалі не є актуальною для нас під час війни.
Вона стане актуальною лише після війни, коли ми, можливо, станемо сильними і суверенними.
І зможемо залучати складні інвестиції в проекти переробки, а не лише у видобуток сировини.
А якщо ми не станемо сильними і суверенними, хай ці родовища дочекаються наступних поколінь — екологія буде чистішою, а місцеві мешканці біля родовищ будуть менше хворіти і довше жити.
Адже видобуток літію — це не тільки надмірне споживання водних ресурсів, але й забруднення ґрунтових вод та підвищення природного радіаційного фону.
Одна справа — нести такі ризики заради розбудови потужних промислових кластерів, кожен з яких зможе генерувати до 10 млрд дол. валового продукту, створювати по 10–20 тис. нових робочих місць і перераховувати в державний бюджет по 2–3 млрд дол. податків щорічно.
Адже в такому випадку в країні будуть і кошти для захисту екології, і для медичної профілактики захворювань серед місцевого населення.
І зовсім інша справа — нести такі ризики заради інтересів новітньої «ост-індської компанії» та забезпечення сировинного суверенітету країн Заходу у їхньому протистоянні з Китаєм.
Якщо Україна стає частиною цієї технологічної та ресурсної світової війни і надає для цього свої природні ресурси, вона має отримати капіталізовані проекти розвитку з високим рівнем доданої вартості.
До речі, у Сербії остаточно «зарубали» проект видобутку літію на родовищі Ядар (Jadar), який планували реалізувати в інтересах австралійсько-британської компанії Rio Tinto.
У Сербії знайшли мінерал ядарит біля Лозниці.
Але розпочалися масштабні протести місцевих жителів через закономірні побоювання щодо екологічних ризиків.
Родовище було відкрите у 2004 році і містить ядарит — унікальний мінерал, що поєднує літій і бор.
При повному запуску прогнозувалося виробництво близько 58 000 тонн карбонату літію на рік.
Проект міг покрити значну частину потреб Європи в літії для виробництва електромобілів.
Але ніхто не пропонував Сербії виробництво літієвих акумуляторів та електромобілів.
Натомість Сербію вмовляли «тимчасово» відмовитися від європейських стандартів захисту довкілля.
І ось закономірний фінал — суспільство має розуміти «НАВІЩО».
Інакше такі проекти будуть чимось на кшталт «кобальтових копалень» в Африці.
Лобізм проекту в Сербії з боку ТНК був настільки сильним, що з відомого наукового сайту навіть зняли статтю про екологічні ризики видобутку літію в Сербії.
Тому пам’ятаймо: немає «лагідного колоніалізму».
Будь-який колоніалізм (чи неоколоніалізм) є огидним та осоружним за своєю природою.
Він не несе процвітання в «країнах базування».
Тому слід уникати колоніалізму як «західного», так і «східного».
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»
