Львів попрощався з 12 воїнами 24-ї ОМБр
Вони загинули в полоні при катастрофі Іл-76.
Прощання відбулося у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Усі загиблі захисники воювали у складі 24-ї окремої механізованої бригади та загинули під час катастрофи російського літака Іл-76 24 січня 2024 року. Обставини трагедії на ворожій території досі з’ясовуються.
Про це повідомляє кореспондентка «Еспресо.Захід» Андріана Стахів.
О 15:00 25 липня розпочалося прощання у храмі. Далі відбулася загальноміська церемонія на площі Ринок.
Попрощатися та віддати шану прийшли рідні, побратими та чимало небайдужих містян.
Після церемонії тіла героїв перевезуть до рідних громад для поховання у суботу. Трьох львів’ян поховають у Львові.
Владика Володимир провів паралель між дванадцятьма захисниками та 12-ма апостолами.
У Службі супроводу 24 ОМБр додали, що воїни загинули в полоні під час катастрофи російського літака Іл-76 24 січня 2024 року. Обставини трагедії на ворожій території досі з’ясовуються.
«Їхні тіла вдалося повернути лише зараз. Сьогодні ми провели їх в останню путь. На рідній землі. Вдома. Співчуваємо рідним та близьким наших воїнів. Нехай їхні душі знайдуть спокій. Вічна слава нашим братам по зброї. Пам’ятаємо. Шануємо. Помстимося. Навіки в строю», – йдеться у повідомленні.
Про воїнів
Владислав Бобровський (24.06.1979 – 24.01.2024), львів’янин.
Навчався у середній загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №84 імені блаженної Йосафати Гордашевської міста Львова. Згодом закінчив бухгалтерські курси.
Проходив строкову військову службу у військовій частині А0998 у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних сил України.
Працював керівником на приватному підприємстві «Галкотлосервіс Львів». Деякий час також працював водієм трамвая у комунальному підприємстві «Львівелектротранс» – цю роботу щиро любив.
Зі слів рідних, був людиною широких інтересів і доброго серця. Захоплювався літературою, з любов’ю збирав книжки, цікавився автомобілями, із задоволенням готував смачні страви. Найбільше цінував родину – увесь вільний час присвячував близьким. Був турботливим, уважним і люблячим батьком. Завжди приходив на допомогу тим, хто її потребував.
У 2021 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку в лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.
Нагороджений медаллю «Учасник бойових дій».
У Владислава Бобровського залишилися мати, сестра з родиною, дружина та дві доньки.
Назарій Ковалик (09.08.1996 – 24.01.2024), львів’янин.
Навчався у середній загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №86 міста Львова. Згодом здобув фахову передвищу освіту у відокремленому структурному підрозділі «Автомобільно-дорожній фаховий коледж Національного університету “Львівська політехніка”».
Проходив строкову військову службу у військовій частині А0998.
Працював поліцейським взводу реагування №2 роти управління поліції охорони в Житомирській області.
Зі слів рідних, захоплювався єдиноборствами: займався карате, дзюдо, самбо та боротьбою. Був сміливим, усміхненим, життєрадісним, позитивним і відданим батьком. Любив життя, родину і завжди дарував тепло всім навколо.
З 2015 по 2017 рік брав участь в антитерористичній операції у складі 24-ї бригади.
Нагороджений державною нагородою президента України «За участь в антитерористичній операції».
Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів знову став на захист Батьківщини. Боронив Україну на Луганському напрямку у складі 24-ї бригади.
У Назарія Ковалика залишилися дружина, донька, син, батьки та брат.
Деуран Тайлаков (13.05.1987 – 24.01.2024), уродженець міста Турткуль (Республіка Туркменістан).
У дитинстві разом із батьками переїхав до Львова. Навчався у середній школі І–ІІІ ступенів №82 міста Львова.
У цивільному житті працював майстром з укладання бруківки.
Зі слів рідних, був добрим, розсудливим і духовно глибоким. Цікавився теологією, дбав про родину та завжди був готовим підтримати інших.
У 2015 році брав участь в антитерористичній операції у складі Добровольчого українського корпусу «Правий сектор».
Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив Україну на Луганському напрямку в лавах 24-ї бригади.
У Героя залишилися донька, брат, сестри, колишня дружина та її родина.
Ярослав Соболєв (21.08.1974 – 24.01.2024), уродженець Львова.
Дитячі та юнацькі роки провів у Львові. Навчався у Львівській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №63. У позаурочний час вивчав мистецтво бойового гопака. Здобув професію столяра, згодом опанував військову спеціальність у місті Бердичеві.
Більшу частину життя прожив у Яворові Львівської області. Працював за фахом. Захоплювався риболовлею, ремонтом автомобілів, мріяв розпочати власну справу.
Зі слів рідних, був відважним, щирим, справедливим і завжди готовим допомогти. Активний учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності.
З 2014 року брав участь в антитерористичній операції. Служив у прикордонних військах, мав фах снайпера.
Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив Україну на Луганському напрямку у складі 24-ї бригади.
У Ярослава Соболєва залишилися дружина, син, донька, мати, вітчим, тесть, дві сестри, куми та вірні друзі.
Сергій Левків (05.10.1992 – 24.01.2024), уродженець Кам’янки-Бузької Львівського району.
Навчався у Кам’янка-Бузькому опорному закладі загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів №2 імені Григорія Тютюнника.
Здобув повну вищу освіту у Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Організація і регулювання дорожнього руху» та кваліфікацію інженера з транспорту.
Проходив строкову військову службу у військовій частині А4608 у смт Авіаторське Дніпропетровської області.
Зі слів рідних, захоплювався риболовлею та із задоволенням грав у футбол. Був спокійним, щирим і надійним, завжди залишав по собі гарне враження.
Із початком повномасштабного вторгнення добровільно став на захист Батьківщини. Боронив Україну на Луганському напрямку у складі 24-ї бригади.
У Сергія Левківа залишилися мати, батько, бабуся, сестра та тітка.
Богдан Дудяк (03.04.1997 – 24.01.2024), уродженець села Батятичі Львівського району.
Навчався у закладі загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів села Батятичі. Здобув професійну освіту у Ставропігійському вищому професійному училищі Львова за спеціальністю «Слюсар з ремонту автомобілів».
Проходив строкову військову службу у Харкові у військовій частині 3017 Національної гвардії України.
Працював водієм навантажувача у ТОВ «Контінентал фармерз груп».
Зі слів рідних, захоплювався ремонтом автомобілів, був працьовитим, уважним і спокійним. Любив техніку та завжди доводив роботу до кінця.
Із початком повномасштабного вторгнення добровільно став на захист Батьківщини. Боронив Україну на Луганському напрямку у складі 24-ї бригади.
У Богдана Дудяка залишилися мати, батько та два брати з родинами.
Іван Федека (17.07.1988 – 24.01.2024), уродженець Стебника Львівської області.
Навчався у Стебницькому ліцеї.
Проходив строкову службу у складі Ракетних військ та артилерії у Василькові Київської області. Працював за кордоном.
Зі слів рідних, цікавився футболом і захоплювався настільними іграми. Був доброзичливим, стриманим і завжди готовим підтримати інших.
Із початком повномасштабного вторгнення повернувся з-за кордону та став на захист Батьківщини. Боронив Україну на Луганському напрямку у складі 24-ї бригади.
В Івана Федеки залишилися батько та молодший брат.
Ярослав Криваньо (02.06.1971 – 24.01.2024), уродженець села Підлуби Яворівського району Львівщини.
Навчався у середній школі села Підлуби. Здобув професію слюсаря механоскладальних робіт у Львівському середньому професійно-технічному училищі №25. Проходив строкову службу.
Працював далекобійником у логістичній компанії в Європі.
Зі слів рідних, був завзятим спортсменом, вів здоровий спосіб життя, любив активно проводити час. Дружелюбний, турботливий і щирий. Завжди допомагав іншим, дбав про сім’ю, був віруючою людиною.
Із початком повномасштабного вторгнення добровільно повернувся з-за кордону і став на захист Батьківщини. Боронив Україну на Луганському напрямку у складі 24-ї бригади.
У Ярослава Криваня залишилися дружина, троє доньок, син, батько, брат і сестра.
Іван Охапський (14.03.1967 – 24.01.2024), уродженець Нового Роздолу Львівщини.
Навчався у Новороздільській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №4. Здобув професійну освіту за спеціальністю «Автомеханік».
Проходив строкову службу у складі морського флоту. Працював на ДП «ДМЗ Карпати».
З 2015 року брав участь в антитерористичній операції у складі 24-ї бригади.
Зі слів побратимів і друзів, був людиною з сильною волею, завжди готовим підтримати інших, навіть у найважчі моменти. Його запам’ятали як щирого, мужнього і доброго чоловіка.
Із початком повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини. Боронив Україну на Луганському напрямку у складі 24-ї бригади.
В Івана Охапського залишилися донька, сестра, дружина, племінниці з родинами, колишня дружина та інші рідні й друзі.
Олег Кузьма (09.02.1988 – 24.01.2024), уродженець Щирця Львівського району.
У шкільні роки відвідував гуртки з боксу та малювання.
Проходив строкову службу.
Працював будівельником, виконував складні висотні роботи, які вимагали неабиякої витримки та мужності.
Зі слів рідних, був працьовитим, щирим і добрим. Найбільшою цінністю в його житті була сім’я. Завжди допомагав друзям і близьким, ніколи не залишався байдужим до потреб інших. Спокій знаходив у музиці та малюванні.
З 2015 року брав участь в антитерористичній операції у складі 24-ї бригади.
Із початком повномасштабного вторгнення знову став на захист Батьківщини. Боронив Україну на Луганському напрямку у складі 24-ї бригади.
В Олега Кузьми залишилися донька, сестра з родиною, брат та племінники.
Назар Петриків (23.04.1992 – 24.01.2024), уродженець села Станків Стрийського району Львівщини.
Навчався у Станківській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів. Здобув освіту за спеціальністю «Електрифікація сільського господарства» у Стрийському державному аграрному коледжі та за спеціальністю «Енергетика сільськогосподарського виробництва» у Львівському національному аграрному університеті.
Працював інженером-метрологом у Стрийському підрозділі Західного територіального управління обслуговування мережі АТ «Оператор газорозподільної системи “Львівгаз”».
Зі слів рідних, був справжнім патріотом, який не зміг залишатися осторонь, коли росія розпочала повномасштабне вторгнення. Без вагань звернувся до територіального центру комплектування, записався добровольцем і став на захист Батьківщини у складі 24-ї бригади.
Любив Бога, родину, життя, музику, спорт і Карпати.
У Назара Петриківа залишилися батько, мати, брат, бабуся, син Артем і колишня дружина.
Микола Трухан (15.09.1971 – 24.01.2024), уродженець селища Дубляни Самбірського району Львівщини.
Навчався у Дублянській середній школі. Здобував професію у Самбірському культурно-освітньому училищі.
Працював директором Народного дому у селищі Дубляни-2 Самбірського району.
Проходив строкову службу у танковій частині.
Зі слів рідних, був працьовитим, доброзичливим, завжди підтримував родину, друзів і знайомих. Досягав професійного зростання, захоплювався організацією культурно-виховних і просвітницьких заходів.
Із початком повномасштабного вторгнення був мобілізований та проходив службу у військовій частині в Яворові. Згодом боронив Україну на Луганському напрямку у складі 24-ї бригади.
У Миколи Трухана залишилися мати та сестра.
