Мамцю Стефаніє, помиріть!

Свідомі того, що унісону у ставленні до голосування на туринському Євробаченні-22 немає і бути не може за визначенням. Та й розголос результату «культури поза політикою», позиція нашого журі і глядацького загалу вимагає вставити і свої п'ять копійок у черговий попсовий трилер.

Згадаємо Туринську плащаницю. Оскільки цьогорічне збіговисько кращих з кращих національних піснярів Старого Світу відбулося в італійському Турині, де в соборі Святого Іоанна Хрестителя зберігається дивовижна реліквія, в яку буцімто було загорнуте зняте з хреста боже тіло, є сенс принагідно і вкотре зауважити незбориме людське тяжіння до когнітиву. Хомо і хлібом не годуй, дай роздвоїться. Аж до стадії взаємної ненависті обох півкуль мізку одного індивіда.

До ісусового артефакту в Турині (заплямований невідомо чим шмат лляного полотна лежить в одному ряду з сімома рибинами чи хлібинами, пришестям і віртуальним заплідненням діви, увесь із себе «Плащаниця») і до «головного пісенного конкурсу Європи» (трохи музики, трохи більше тексту, надміру драйву і ще більше епатажу) наше ставлення усвідомлене, узгоджене з матеріальним світом і здоровим глуздом. Принаймні, нам так здається. Старе й могутнє як скрипка Страдіварі: когось плющить Дорійська токата ре мінор BWV 538 Й.С. Баха, інший мліє від «диму цигарки з ментолом».

До чого тут плащаниця? Та тому що в обох випадках владарює віра. З елементами фанатизму, що тяжіє до мордобою. Як ніколи уболівальник московського «Спартака» не визнавав шедевром гол київського динамівця Шевченка, так і посполитий мальтієць ніколи не відступиться від очевидної переваги своєї гарнюньої модельки Емми Мускат над усіма аббами на світі.

І навіть спроби знаних музик, рецензентів, критиків і арт-зоїлів удати із себе святу незаангажованість у поцінуванні тріюмфального виступу Kalush Orchestra ми сприймаємо під політичним кутом зору – наскільки перемога наших реперів у Турині співмірна із залпом М777 по щурячій мерзоті під Ізюмом.

Визнаємо, калушці теж вистрілили по «руському кораблю» влучно і вчасно – після них розвидняється під Харковом, Зміїний сперечається за першість з Чорнобаївкою, Сів. Донець прийняв у хвилі стільки заліза і живої маси орків під Білогіркою, що на шоу у скабеєвої полковник Михаіл Ходарьонок практично проголосив початок підготовки до капітуляції щурячої зграї.

Якщо ви, панове, не бачили тієї розмови, радимо переглянути, бо діалог медійної бестії з представником генштабу був щонайменше рівнозначним конфузу, якби шойгу пукнув на інавгурації путіна.

Атож, хвилююче звернення «калушів» до матінки Стефанії пробило не лише бюрократів з менеджменту «Євробачення», котрі не наважилися «деполітизувати» aka Псючого Сина за його неймовірний, вистражданий, палкий заклик врятувати Маріуполь, а й увесь меломанний загал континенту – ще небачений 631 бал у підсумку!

Та який же євровіжн без скандалу?! Цьогоріч обіс*алися продюсер Вадим Лисиця, соліст «Пікардійської терції» Андрій Капраль, співачка Ірина Федишин, диригент і продюсер Андрій Яцків, кінознавець та кінокритик, виконавчий продюсер телеканалу UA: КУЛЬТУРА Лук'ян Галкін. З якого боку не підступись – поважні люди, професіонали, патріоти.

І біг би з ними – вірусність «Стефанії» і виступу КО прокоментована спецами. 

Але українське журі так і не змогло пояснити, де ж взялися нулі балів для Польщі і Литви. Країн, які дали нашому гурту по 12 балів! «Де ваша солідарність?!», – страдницьки зіпає середовище. Адже на порядок важливіше те, що поляки і литовці найбільше підтримують український народ у війні проти рашки. 

Когнітив? В усій своїй красі – світогляд митців все ще загорнутий у совкову плащаницю.