150 років з дня народження Олександра Кошиця
Познайомив світ зі «Щедриком» і став світовою зіркою, мріючи повернутись у село.
Олександр Кошиць – композитор, хормейстер, диригент, фольклорист. Саме він познайомив світ зі «Щедриком» Леонтовича, а його обробка колискової «Ой ходить сон край вікон» стала основою джазового стандарту Summertime Джорджа Ґершвіна.
Олександр Кошиць народився 12 вересня 1875 року на Київщині, нині Обухівський район. Ріс у багатодітній родині: у його батька, отця Антіна Кошиця, окрім Олександра було ще 8 синів і дочок.
Згодом батько переїхав на нову парафію в село Тарасівка, яке було розташоване поруч із Шевченковою Кирилівкою. До речі, свого часу Тарас Шевченко наймитував у його далекого родича, священника Григорія Кошиця. У своїх «Спогадах», виданих у Канаді, а тепер і в Україні, Олександр писав:
У юному віці він вступив до єпархіальної бурси в Богуславі, після цього перейшов до Київської духовної академії, де 1901 року одержав диплом і вчений ступінь кандидата богослов’я. Працював учителем на Кавказі, викладачем історії. Збирав і записував фольклор, зокрема козацькі пісні на Кубані, які згодом опублікував у збірці «500 кубанських народних пісень».
До Києва Олександр повернувся 1904 року. Там працював учителем у різних гімназіях, керував хорами Духовної школи, Школи сліпих, Комерційної школи. Пізніше перейшов на роботу до Музично-драматичної школи Миколи Лисенка.
Працював диригентом у театрі Миколи Садовського. Там написав музику до п’єси «Дай серцю волю, заведе в неволю» Марка Кропивницького. Був хормейстером та диригентом Київської опери.
Саме диригент Української республіканської капели Олександр Кошиць замовив Леонтовичу створення пісні на основі традиційної української щедрівки, результатом став твір для хору «Щедрик».
Українська Центральна Рада покликала Олександра Кошиця до Музично-театральної комісії, яка була зародком майбутнього Міністерства мистецтв України. За часів Директорії УНР, за дорученням Симона Петлюри, він вирушив у концертну подорож Західною Європою й Америкою. Цей колектив, на той момент найкращий в Україні, засобами мистецтва інформував світ про боротьбу українського народу за незалежність. Після падіння УНР Кошиць уже не зміг повернутися з хором до України.
Українська республіканська капела Олександра Кошиця успішно гастролювала європейськими столицями – Чехословаччини, Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Нідерландів, Великої Британії, Німеччини, Польщі, Іспанії.
Далі на Кошиця чекала слава Америки. У 1922 році зі своїм хором він користувався ще більшим успіхом, ніж у Європі. Хор здобув грандіозну славу в США, Аргентині, Уругваї, Бразилії. Визначною подією був виступ хору Кошиця в Карнеґі-голі в Нью-Йорку.
Саме там уперше виконали «Щедрик» Миколи Леонтовича, який став популярним у всьому світі.
Існує припущення, що 1929 року Джордж Ґершвін почув у виконанні хору Кошиця колискову «Ой ходить сон коло вікон…», і мелодія цієї пісні лягла в основу арії Summertime з опери «Порґі та Бесс». Згодом вона стала одним з найпопулярніших джазових стандартів.
Попри тріумфи в Європі, США, Мексиці, на Кубі, в Бразилії, Канаді, Кошиць сумував за батьківщиною. Своїм друзям він писав:
Композитор зробив спробу відвідати батьківщину і 1927 року звертався до уряду УРСР з клопотанням про дозвіл на повернення, але отримав відмову.
Помер 21 вересня 1944 року в канадському місті Вінніпег. Близько 5 тисяч українців прийшли попрощатися з великим Маестро. Похорон був подібний до всенародної жалібної демонстрації. Поховали його на вінніпезькому цвинтарі «Ґлен-Іден», де зазвичай ховають визначних канадців українського походження.
В Україні Кошиця вшановують за внесок у розвиток національної культури та за її поширення за кордоном.
Цитати з рецензій світової преси на хор Кошиця:
«Визнаю своє безсилля висловити ті почуття, що я пережив під час цих двох концертів, які були для мене годинами найчистішої насолоди. З перших акордів губишся і не знаєш, де ти, забуваєш мізерний зал і уявляєш собі, що ти у якомусь храмі, де відбувається священний ритуал вічної Краси». Жорж П’єрфіт, Depese (Тулуза, Франція), 1919 рік.
«Хоч як ми шануємо наші великі хори, але рівного цьому не маємо. З хором і в хорі живе його диригент Олександр Кошиць. Це, власне, не диригент у загальноприйнятім значенні цього слова, він є справжній чарівник». B. Z. Am Mittag (Берлін), 1921 рік.
«Мені бракує слів, щоб передати враження і емоції, викликані концертом Українського національного хору. Першою ж піснею аудиторія була зворушена до глибини душі. В очах багатьох блищали сльози, а коли завмерла остання нота, то всі ніби пробудилися після чарівного сну. Аплодували, доки не опухли руки, не втомилися ноги бити об підлогу…» Times Herald (Даллас, США), 1922 рік.
«Ніхто не міг навіть уявити собі, що людські голоси здатні зробити таке пречудове враження звучання симфонічного оркестру. Додам до цього – оркестру бездоганного!» El Herald (Мексика), 1922 рік.
