Микола Тіщенко: велюровий голуб миру вилітає до Мінська

Складається враження, що Зе вирішив таки довести нам відсутність не лише стратегії, а й тактики у своїй голові. Напевне усьому мережевому середовищу вже остогидло щодня вигукувати: «Ну, все! Це вже дно!», отримуючи новини з переднього краю протистояння здорового глузду і «щирого ідіотизму».

Ми вже й дивуватися «чорномирдінкам» зарікалися («Ніколи такого не було, і ось знову»). Але зелена дійсність б'є усі рекорди людського глупства, освоївши й собі услід за парламентом режим оскаженілого принтера: ні дня без зашквару.

Тут, панове, лякає ось що. Людина у сутінковому стані, та ще й не з вельми стійким ментальним бекграундом, може запросто пуститися берега і з криком «та після нас і трава не рости!» потягти до вирви і тих добросердих, котрі тримали його за руки.

Мало того, що в складі тристоронньої контактної групи залишений без коментарів протеже онуки Маші, совок-совком дєда Вітольд, так переформатування якої-не-якої міжнародної ланки з виведення агресора на чисту воду доручили не те що одіозній, непевній, фантастично екстравагантній фігурі, а Миколі-з-пропеллєром-у-дупі.

І оце ніяка наша не образа нардепа – так виконувати на люди тверк в автосалоні може лише чоловік із серйозними проблемами. От цікаво, його діти теж сміялися з батькового випендрьожа? А були ж часи, коли й за меншу дурість сини зрікалися батьків через газету.

Доходимо висновку, що після випадковостей з дідами (віддамо належне, у випадку з Фокіним офісний командир прес-пап'є, диспенсерів та біндерів Єрмак показав себе ще й рафінованим джентльменом, на раз задовольнивши дівчачу забаганку) залучення до справ по Донбасу людини, котра вітала чорнобильців зі святом трагедії на АЕС, тягне на плановість. Імплантація очевидно чужорідного тіла в організацію з дипломатичним статусом, якою, принаймні, намагалася бути ТКГ у Мінську, загрожує сепсисом.

Його прихід у групу, це, виявляється, «вимушена реакція президента і команди на те, що не все так добре, як би хотілося». Вони – «народні депутати, як громадяни цієї країни»  – бачите, дали обіцянку чи то Путіну, чи кому там ще – Сивохо? сплести постоли Україні. А процес затримується.

Тверкнутий пафосно виголошує: «Немає тієї сторони. Передусім є українці, котрих розділила війна на Донбасі, і наше спільне завдання – об'єднати сім'ї, об'єднати людей, об'єднати Україну».

Об'єднання сімей у складі бандитів з руками по лікті в крові?  Об'єднання людей, котрі кликали Путіна? Об'єднання України на здачі її суверенітету?

Жодного слова про Росію-агресора, ворога, терориста! Натомість пацифіст Тіщенко зобов'язується: «Зробити все можливе, щоб швидше настав мир». «Можливе» пана Велюрового лякає. Уявляєте, які «деталі про роботу нової групи, завданням якої є допомога президенту у встановленні миру в Україні, будуть невдовзі повідомлені суспільству»?

Осаджуючи свій дилетантизм, сподобимося на прогноз: капітулянти відчули друге дихання. Коли б воно не вийшло Україні Чейзом-Стоксом.