Мобілізація без компенсації: коли держава міняє правила в односторонньому порядку

(Текст подано зі збереженням авторської стилістики. Увага! Присутня ненормативна лексика).

1. Общєствєнний договор.

В класічєском вигляді, «общєствєнний договор» — це «Я отдаю державі часть своєї свободи, а держава гарантірує безпеку, справедливість і прєдсказуємость». Коли, (або «пока») ця канітєль работає — сістєма відносно стабільна.

При мобілізації держава рєзко «піднімає ціну», але забуває повисить «компєнсацию».

Проісходе односторонній перегляд «умов контракту», вона прєтєндує на твою тушку, твій час, твоє життя і як правило, без вибора для самого тебе.

Договор міняється не по согласію, а по приказу.

Коли ріск розпрєділяється нерівномірно, рішення приймають не ті, хто пиздує в окопи, а ти не маєш права отказаться — даже у самих лояльних наступає льогка зрада. В кабіні время от времені вознікають одні й ті самі вопроси: «Чого я, а не отой мордатий хуй на «Гєлікі», «Чого я, а не син Порошенка», «Чого лозунгів і призивів дохуя, а ротацій ні одної ще не було».

Це «точка розрива», де «общєствєнний контракт» ламається і залатать його більше не получиться.

Не получиться, бо після війни люди будуть все помнить.

Помнить ухилянтів, помнить командірів, які часто по своїй тупості і от страха угравали роти-батальони-бригади, помнить погибших кєнтів і те, шо робилося в тилу.

Дальше сістєма натягує брехливу маску «єдінства» і пробує замаскірувать розрив. Тим, хто не в армії пробують «продать слона» зміною формуліровок, але слова влади розходяться з реальними діями і визивають все менше довіри.

Тим, хто в армії кажуть: «Ніхто крім нас», «Будь мужиком», «А я не заморився?», «Шо поробиш», «Нам своє робить» — прєвращая тим самим добровольну лояльность у вимушену, от якої, разом з бешеной усталостью, накоплюється внутрєннє несогласіє.

Але, ті, хто бачив войну не в тік-токах, не ведуться на красіві словєсні конструкциї, які йдуть поряд з купленою нєдвігою, палєтами спіжжєних грошей, показатєльними наказанієм для одних і правом робить шо угодно для других.

Ніхто ж не отріцає наявності ворога, екзистенциальності війни і угрози для державності.

Ця маскіровка не замєдляє неізбєжний крізіс, не ховає його і не способна восстановить довіру.

2. Неізбєжность або «Після війни куплю хатку в селі»

Імєнно оце «після війни куплю хатку», яке я частенько чую от воєнних і навело мене на мислі, оформленні в вчорашньому і сьогодняшньому постах.

Є певний історичний закон — кажда масова мобілізація приводила до одного з трьох ісходів.

Мобілізація — це не просто воєнна міра. Це момєнт, коли держава в односторонньому порядку міняє умови «общєствєнного контракта» і оголяє своє нутро. Історічний досвід показує, шо після неї (мобілізації) наступає один з трьох варіантів (може буть сочєтаніє двух-трьох, може буть послідовність, але ніколи не інше)

— Рєволюция/гражданска війна.

Нерівність жертв і розрив мєжду рєальним опитом і офіциальною ріторікою стають дуже очєвідними і влада тіряє лєгітімность. Поранене у всіх смислах суспільство перестає підчиняться не із-за пропаганди чи ідєології, а через повну утрату довєрія. В рєзультаті рєволюция вспихає не із іскри, а в попиткі прінудітєльно передивиться розрушений ранєє «общєствєнний договор».

— Авторітарізм.

Якшо у влади є рєсурс і піздато работающий каратєльний апарат, то недовіру заміняють страхом. Страхом того, шо тебе запхають в «крузак» за піздьож і вивезуть в камиші, страхом потірять бізнес, свободу чи спокойний сон. Контроль усилюється, всяке інакомисліє подавляється, мусоров і чєкістів стає все більше. Це не рішає проблєму, ну виігрує время для оголтєлого грабєжа. Громадянські інстітути дєградірують, лояльность стає обізатєльной і часто формальной, а крізіс консєрвірується.

— Пораженіє і крізіс.

Коли масова мобілізация не приводе до стратегічних результатів, появляється самий главний вопрос: «— А нахуя?». Потєрі не конвєртіруються в рєзультат і підривають саму основу власті. Даже формальний мир чи заморозка конфлікта не вертають довіру. Общєство приходе до поствоєнного розчарування, цинізма і начинає шукать винуватих.

На практікі, ці ісходи часто накладуються один на другий, ну всігда запускають необратімі процеси, послєдствія яких влада вже не може контролірувать полностью. Питання не в тому чи це случиться, а в тому — в якій імєнно формі і послідовності.

І я, якшо чесно, не понімаю чого ви, а так же всі ці «умні» люди в комєнтаріях, не понімаєте очєвідних для мене, колхозніка, вєщєй))) Не понімаєте, або не хочете знать їх.

Хатку в селі вони, блядь, куплять…

Джерело

«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»