160 000 матерів дітей з інвалідністю на межі бідності: з них 15% схильні до селфхарму
Понад 160 тисяч українок самотужки забезпечують цілодобовий догляд за дітьми з інвалідністю.
Проте, згідно з даними аналізу ГО «Епіпросвіта» та «Академія Пізнання», такий спосіб життя змушує більшість цих родин балансувати на межі виживання.
Згідно з результатами, значна частина матерів витрачає на догляд за дитиною понад 40 годин на тиждень, що фактично відповідає повній зайнятості. Через таку прив’язаність жінки позбавлені можливості працювати та мати стабільний заробіток, тоді як державні виплати покривають лише п’яту частину реальних витрат на лікування та соціальні потреби. Це змушує сім’ї постійно шукати додаткові ресурси через благодійні організації.
За таких умов жінки практично не мають можливості працювати й забезпечувати стабільний дохід. При цьому державна допомога покриває лише до 20% від фактичних потреб у лікуванні, реабілітації та соціальній підтримці, тому матері змушені самостійно шукати додаткові кошти, зокрема через благодійні фонди.
Дослідження також показало, що близько 35% матерів виховують дітей самостійно. Основними факторами розпаду родин стають психологічний тиск після встановлення діагнозу, фінансова скрута та випадки домашнього насильства. Навіть у повних сім’ях навантаження не завжди розподіляється порівну, адже лише половина батьків здатна повноцінно підмінити матір у догляді за дитиною.
Майже 40% опитаних матерів є переселенками, які через статус ВПО втратили роботу та доступ до медицини, а в селах вони ще й фактично ізольовані. Брак підтримки є критичним: 25% жінок не мають до кого звернутися по допомогу, а 70% позбавлені часу на відпочинок. Соціальна самотність також вражає — 35% тижнями живуть без живого спілкування, а 40% не отримують емоційної опори.
Фінансова ситуація більшості родин межує з бідністю: дохід зазвичай не перевищує 20 000 грн на місяць і складається переважно із соціальних виплат чи підробітків. Витрати на реабілітацію поглинають майже всі кошти, роблячи заощадження неможливими. Наслідком є важкий психологічний стан: 45% матерів страждають від тривожності, 40% мають ознаки депресії, а понад 50% — симптоми батьківського вигорання.
Крім того, близько 15% опитаних повідомляють про думки щодо самопошкодження (селфхарму).
Автори дослідження наголошують, що ця ситуація має наслідки не лише для окремих родин, а й для економіки загалом. Жінки віком 30–45 років, які перебувають у періоді найвищої професійної активності, змушені залишати ринок праці через відсутність системної підтримки.
Водночас значна частина з них готова працювати — за гнучким графіком, віддалено або частково. Проте цьому заважають відсутність доступних послуг догляду, ризик втрати соціальних виплат і випадки дискримінації з боку роботодавців. У результаті великий потенціал цієї групи жінок залишається нереалізованим.
