Москва нагнітає ситуацію на Донбасі, щоби примусити Київ виконувати Мінськ

Але факт залишається фактом: рубильник зараз задрали дуже високо. А отже і світло дійсно може вимкнутися...

Нині відбувається Мюнхенська конференція з безпеки. По суті, ключова щорічна подія з безпекової тематики в аналітиків всього світу, а щодо України та РФ вона стала певним майданчиком репрезентації різноманітних планів, які мали б на щось вплинути.

Проблема у тому, що здебільшого російська сторона у просуванні цих же планів значно активніша за нас. Варто згадати хоча б 12 пунктів щодо припинення війни на Донбасі, відмови від Криму і нейтрального статусу держави,  запропоновані від імені трьох експертів з України з дипломатичним минулим, і презентовані у Мюнхені кілька років тому.

Це ті методи, якими РФ реально може собі простелити дорогу до "win-win" рішення у стосунках із Заходом, ніякі не маргінальні конференції за участі французьких націонал-комуністів і угорських неоязичників. Показово і те, що на Мюнхенській безпековій конференції 2007 року Владімір Путін колись виголосив свою "програмну" промову, яка публічно відмаркувала поворот РФ від рудиментів часів пізнього Боріса Єльцина у зовнішній політиці, перехід до жорсткого суверенізму, ревізіоністський курс як безальтернативну засаду політики РФ у світі.

Після цієї промови й почалися мурувати ЄврАзЕс, посилилася конфронтація зі США, відбулося вторгнення в Грузію, у Крим і на Донбас. Утім, цього разу РФ демонстративно відмовилася від участі у конференції, і це свого роду теж стратегічного значення факт.

Нинішні дії РФ виказують небажання формулювати нові пропозиції "win-win" для себе і Заходу, небажання пропонувати, а саме принципову "позу", відмову від діалогу і розрядки, примус до розмови з Москвою на власних умовах. І у цьому контексті безумовно, Україна може бути полем застосування воєнної сили РФ у протистоянні із Заходом, але зовсім не обов'язково кінцеві цілі такого застосування будуть мати причини зсередини російсько-українських відносин.

Саме тому, з українською оптикою, нашою власною бульбашкою огляду світу з боку медіа та експертного середовища робити більш-менш точні висновки про дії РФ у цій ситуації не так і можливо. Просто ігровий плагін "стратегічний глобальний рівень" нам поки не відкритий як слід, а отже із туману війни може вилізти що завгодно.

Не думаю, що західним журналістам би дали цілком перевірену інформацію про точну дату вторгнення до України, навіть якби вона була у ЦРУ/РУМО. Навіть отриманий через засоби стратегічної агентурної розвідки в американські руки план вторгнення зовсім не обов'язково є вірогідним, адже висока ймовірність "підкладання" з боку росіян якогось лівого сценарію.

Саме тому в оцінці вірогідності нової великої воєнної кампанії РФ проти України дуже мало сенсу покладатися на заголовки медіа, хай і найбільш авторитетних. Навіть реальна розвідінформація "звідти" не сприймається за чисту монету без довгих перевірок, які навряд чи можуть статися за пару тижнів.

Кожна ж окрема перевірка такої інформації робить більшим ризик викриття агентурної мережі, а оприлюднення даних про наявність в іноземної розвідки даних про дату і місце наступу добре сигналізують де шукати російським контррозвідникам, коло посвячених осіб не таке велике. Втім, і це не доказ того, що нічого не буде.

Частковий вивід військ з Криму та Білорусі (пообіцяний цього тижня міністром МЗС РБ Макєєм, а потім наступного дня опротестований Лукашенком) – зовсім не доказ нереальності агресивного удару. Щобільше: дані про відведення спростовувалися українською стороною в ході проведення закритого засідання комітету ВРУ з питань оборони, нацбезпеки та розвідки. 

Якщо ви вважаєте що повномасштабне нове вторгнення малоймовірне зараз, ви скоріше за все праві. Одночасно, навіть цей факт не може бути підставою вважати що усе буде принципово як раніше: сьогоднішні події з раптовим масовим вивозом жінок, дітей і літніх людей окупантами до РФ ще раз підтверджують можливість застосування сили, причому найбільш ймовірно асиметричної.

Найбільш небезпечним із доступних для росіян зараз виглядає сценарій масового застосування хімічної зброї на окупованих територіях – наприклад, підриву хімзаводу. Нині так звана "МГБ ДНР" прозвітувала про нібито спробу української ДРГ підірвати резервуари з аміаком на заводі "Стирол" у Горлівці – і найбільш важливе тут зовсім не те, що це хочуть повісити на Україну, а саме те що це прямий натяк на ситуацію у якій сепаратисти підірвали б резервуари, незалежно від того що їм потрібно буде збрехати про це по телевізору.

Це досить добре перегукується і з заявою міністра оборони РФ Сєргєй Шойгу, зробленою близько двох місяців тому, мовляв, українські силовики планують застосування хімічної зброї на Донбасі. Безумовно, застосування цієї зброї українськими силовиками не планується, однак біда не в тому що нас знову оббрехали: проблема у тому що таким чином Шойгу посилає сигнал і на Захід, і Києву в стилі «ми зараз на Донбасі застосуємо хімічну зброю, якщо щось – то скажемо що це ви».

І це ті самі сигнали, якими РФ впливає на Захід у затишші між перемовинами: кожен етап перемовин по суті супроводжується підготовчою роботою сторін, в якій військові та розвідники створюють ситуації, які реально демонструють рішучість їх країни йти до кінця. І якщо ця тоненька гумка консенсусу і перемовин між країнами трісне, то застосування воєнних засобів росіянами в Україні буде абсолютно реальним, незалежно від того чи погодяться у Москві попередньо сісти з нами за стіл перемовин у Мінському форматі.

Ось така безперечно складна ситуація, ось така гра на українських нервах. Тож не буду закликати вас до відповідальності та іншої єресі, ви всі й так дорослі хлопчики та дівчатка і знаєте що найбільш небезпечне зло – приховане, неочікуване і втаємничене від очей.