Мутна амальгама дзеркала російського, і не тільки, лібералізму

Опінії
12 вересня, 13:35
Мутна амальгама дзеркала російського, і не тільки, лібералізму

Хизуємося ще діючою здатністю до дисципліни: сказано «мовчок», значить – мовчок.

Пенсіонер, українець, але все ще оптиміст

Ейфорію випустимо на волю, коли зблиснуть п'яти щурячого воїнства за Таганрогом. Атож, до справ буденних.

На передній світлині – Зигмунд Фройд (Фрейд, якщо що).

Стан практично поголовної інтоксикації росіян геномом великодержавного звірства, вищості і агресії ілюструється ще й сповзанням так званої несистемної, антипутінської опозиції у сутінкові хащі стокгольмського синдрому.

Просунутому загалу нашого сайту немає потреби переповідати історію терміну. Для тих, хто приєднався, нагадуємо, що ярлик «стокгольмського синдрому» психологи, політологи і працівники пенітенціарної служби вішають на все незрозуміле з 1973 року. Тоді заручники, захоплені озброєним грабіжником стокгольмського банку Яном Еріком Улсоном, так були зачаровані «мужнім злочинцем», що, попри його обіцянку усіх повісити, перейнялися до нього симпатією, ба, своїм коштом винайняли для бандита адвоката.

Якщо своїми, а не Комаровського, словами, то цей популярний останніми часами синдром виявляється у слабкодухих людей – демонстрацією покори вони купують заступництво.

Типова жертва синдрому – бульбофюрер лукашенко. Стоячи на задніх кінцівках перед кремлівським гопником, колгоспник розраховує на те, що щур посунеться біля параші після Маріупольського (Нюрберг2.0) процесу. Що, лукавий лука не відає, з ким має справу? Відає. Але вимушено перейнявся до нелюді прихильністю – синдром.

Якийсь елемент ураження стокгольмською напастю є й у поведінці кон'юнктурників з наших служивих. Сподіваються, що під зеленим «омофором» вони убезпечені від відповідальності? У водія Трухіна, котрому виписали 850 грн кари за здійснену шефом ДТП, без сумніву – синдром в останній стадії. Перейнявся нелюдською любов'ю до злочинця-хазяїна з чемоданом бабла, повісив трощу на себе.

І масова симпатія до вихиляса Люсьєна (Аріса Товіча) – виписка з цього ж анамнезу. Кажете, у діях офісного муедзина немає криміналу? І синдром ні до чого? Поки що.  

Та хрестоматійним проявом стокгольмського синдрому все ж є позиція рашистських ліберальних кіл.

Цей «національно-демократичний» мізер нав'язливо «опонує» щуру, влаштувавшись у затишних європах, америках, других і третіх  батьківщинах на кшталт узбережжя Мертвого моря. Ваблять цілющі грязі?

Де ми побачили «стокгольмську виразку» у патетично українофільських російських шендеровичів? А ось де.

Дивіться, синдром – це порятунок покорою, так? Так. Пройдемо далі ланцюжком: злочинець (пу? Не спрощуйте, беріть глибше – глибинний нарід, який у пу «душі не чаєт»!) – жертва (харошіє рускіє) – синдром (нельзя всєх под одну грєбьонку!).

І тоді від перезбудженої, такої пристрасно українолюбської лексики в розтрісканій амальгамі дзеркала лібералізму проступає у всій своїй гидливості виправдання всенародного злочину. Як вам термін: пропутінська опозиція? Синдром, чистісінький синдром, не ховайтеся.

Мовою орків, витримайте: «Мы находимся в ситуации, когда есть идеальная возможность для консенсуса. И, тем не менее, что-то нам мешает. Консенсус простой — по трем позициям: война преступна, режим нелегитимен, Украина единая. Пожалуйста, без запинки, через запятую и одним предложением. Вдруг выясняется, что с войной все понятно, с режимом начинаются проблемы, а с Крымом наступает паралич горла. А о чем тогда можно договариваться? Для меня нет возможности договориться с людьми, которые не признают территориальную целостность Украины».

Це – Олександр Пінхосович Подрабінек, «чистокровний» дисидент, правозахисник, однозначно «наш», що й демонструє цитата.

Це – теж він: «Ещё можно понять резко вспыхнувшую неприязнь ко всему русскому в массовом сознании, но когда умудренные опытом журналисты пишут, что "русские как государствообразующая нация – враги", это явная натяжка и лицемерие».

Щоб так віртуозно пересмикувати (пересмикуватись?), треба бути російським лібералом. Читай – імперцем. Читай – «стокгольмцем».

Бо вважати силу тоталітарного путінізму причиною поразки культурної толстоєвщини направду зручно для імпотентів. Мовляв, «що ми, такі білі, можемо?».

Ну, сьогодні жалкувати за недовезеним боржомі пізнувато. Але ж нікуди не сховатися від очевидного – ні толстой, ні пушкін з булгаковим не прищепили тамтешнім насельцям елементарного: навіть дуже елегантна собача будка в Ірпені – чужа! Про гідність, самоповагу, свободу і решту невластивих для орчої біомаси речей у контексті впливу російської культури говорити непристойно.

Але якщо з хорошими, навіть дуже, руськими якось так – з них люди  будуть у дуже неблизькому майбутньому, хіба «по приколу», то з місцевими «хорошими» − важче. 

Крутезному «бойцу» з цигаркою на губі, пану Юрію Касьянову не вперше радять розібратися з хрещиком і трусами. Адже «боєць» по-чорному (по-зеленому!) топив за шапіто на Банковій, в клоуні набачивши рятівника нації, а сьогодні пересмикує речами не згірш рашистських стокгольмців. 

В оцьому лише ми помітили синдром: «За что мы воюем (заголовок). … Вот точно не за рiдну мову, которую у нас никто отнять не может, да и не хочет… Сами по себе язык, национальная одежда, и даже национальные флаги - всего лишь атрибуты. Красивые, нужные, но бесполезные без силы и веры в себя»?

Химині кури, Мотрині яйця! Бо відмова від «атрибутів» не зчуємось, як знову загонить нас до імперського стійла. Хтось заперечить, але прикриття відвертої «безразніци» до прапора, мови і тих же горезвісних шароварів «сильною вірою в себе» хіба не меншовартісне вилизування імперських скреп? Синдром, «боєць», синдром. Міняй труси на марші. Досвід Попандопуло вам у поміч.
      

ІНШІ ОПІНІЇ
Читайте також:
Війна
Віцепрезидент Світового банку попередила про різкий стрибок рівня бідності в Україні через військову агресію росії
06 грудня, 15:45
Виміри
Чому на дев'ятому році війни волонтери досі не очолили державу, державні інституції, КМУ і Верховну раду?
05 грудня, 09:00
Опінії
Війна, здавалося, мала би привчити відрізняти біле від чорного.
27 листопада, 12:37
Політика
Ми хочемо порадити Олені Зеленській-Оманській прожити два-три роки без вживання наркотиків.
25 листопада, 14:31
Опінії
Про ебонітові беркутячі палички не хоче сьогодні згадати?
22 листопада, 09:05
Виміри
Країна воює і спливає кров'ю!
21 листопада, 13:25