Наша задача важча, ніж просто перемогти у війні
Ми маємо збудувати державу, за яку варто воювати і в якій хочеться жити.
Після розслідування по Міндічу у вас у голові могло з’явитись просте, але небезпечне питання: навіщо взагалі щось робити для цієї країни
Для чого терпіти, жертвувати, відкладати особисте життя? Чому не поїхати десь у Португалію і не слухати Атлантику замість новин?
Україна перспективна, але все ще постсовкова держава, де корупція — не збій системи, а основний соціальний клей. Чим нижче по соціальних щаблях ми спускаємось, тим більшу і важливішу роль вона відіграє в житті людей. У нас часто не крадуть ті, хто просто не має доступу. А суспільство охоче знецінює будь-яке досягнення, будь-яку працю, аби тільки не відчувати сорому за власну пасивність.
Я далекий від казок про якісь фантастичні «особливі риси» нашого народу. Серед нас є мужні, розумні, гідні, навіть геніальні… Але, перепрошую за низьку лексику, більшість живе за принципом: «Плюй на ближнього, сри на нижнього».
Після історій на кшталт «міндіча», у момент фізичної й моральної втоми, саме собою випливає запитання: «Навіщо мені ця країна, якщо вона не про мене й не для мене?»
І от у цей момент необхідно усвідомити, що ці думки — наслідок банальної втоми.
Наша задача важча, ніж просто перемогти у війні. Перемога — лише половина роботи. Друга половина — збудувати державу, за яку варто воювати і в якій хочеться жити.
Саме так. Нам необхідно не просто воювати, а ще й зробити нашу державу такою, за яку варто воювати.
Наша задача — «зробити державу, гідну жертви», поза романтики і дешевої пропаганди.
Португалія — чудова країна. Але я хочу жити в Україні.
Я хочу, щоб Україна була не «менш поганою», а кращою: за якістю правил, за повагою до людини, за цінністю часу й життя.
Я прийшов до висновку, що моя мета подвійна.
Перше — перемогти.
Друге — щодня, у своїх рішеннях і роботі, доводити, що Україна варта того, щоб за неї боротися. Не чекати «ідеальних людей» при владі, а будувати стільки, наскільки вистачає сил і ресурсу.
Цей шлях повільніший і важчий, ніж втекти за кордон у пошуках «кращого життя». Але на цьому шляху мені не буде соромно — ні перед собою, ні перед тими, хто вже заплатив найвищу ціну.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»
