Наскільки реально очікувати на розпад РФ?

Законспектую тут одну дискусію на цю тему, яка відбулася сьогодні в кулуарах під час стратком-форуму. Приводом для обговорення стала окрема присвячена цьому питанню панель, на якій думки панелістів різко розійшлися, але один аспект публічно не зачепив ніхто з них.

Ідеться про структуру економіки РФ, а насправді цей аспект ключовий для розуміння всієї московитської політики, держави та суспільства. Так, принаймні від XVII століття московія завжди мала незмінний патерн зовнішньої торгівлі: сировина і товари низького рівня обробки, у великій кількості, в обмін на західні високотехнологічні товари.

Але конкретний характер цієї сировини історично змінювався — від прядива, поташу, ворвані через залізо та хліб аж до сьогоднішніх нафти й газу. Дуже важливо, що ця остання зміна — перехід до нафти й газу — принципово вплинула на структуру московитського суспільства та характер суспільних відносин.

Річ у тім, що цикл створення такого експортного продукту, як нафта й газ, передбачає принципово іншу структуру суспільної групи, безпосередньо залученої до цього циклу — порівняно, наприклад, з циклом експорту хліба. До нафтогазового циклу залучені чотири чисельно невеликі групи, які становлять чітку ієрархію:

• безпека і політичний «дах» (найвищий рівень);
• фінансова інфраструктура;
• транспортування;
• видобуток (найнижчий рівень).

Всі ці чотири групи разом становлять лише кілька відсотків російського населення, проте забезпечують левову частку російських доходів. Всі решта росіяни насправді перебувають на утриманні в цієї фактичної державотворчої еліти.

Саме тому РФ як «бензоколонка із ракетами» не може мати жодної іншої влади, ніж нинішня авторитарна влада силовиків (які поступово підім'яли під себе «нафтовиків» і «газовиків»). Регіони у такій системі мають лише бутафорську владу: вони просто забезпечують порядок на територіях, на яких хазяйнують державні чи квазідержавні монополії.

Бідні регіони із такої системи вийти не захочуть, бо вони перебувають «на утриманні», а як вони взагалі проживуть без звичних – «федеральних» дотацій?! Регіони — донори бюджету, можливо, й раді були б відокремитися, але хто ж їм дасть, поки основне джерело їхнього доходу контролюють не вони?

Отже, потрібен якийсь злам, який створить ситуацію, коли принаймні деякі регіони, з безпекових та/чи економічних міркувань, дійдуть висновку, що тепер вже і варто, і практично можливо, і бодай відносно безпечно піти у «вільне плавання», але що може зламати таку соціально-економічну структуру? Особисто я тут бачу два умовних сценарії, між якими можливий цілий спектр проміжних варіантів.

1. На перспективу 15-20 років: ця система зламається, коли у світі, як очікується, різко впаде попит на викопне паливо («зелений перехід», який, за деякими прогнозами, може стати екологічним імперативом виживання людства). Більше РФ у таких масштабах торгувати нічим. Саме тому, як я вже писав раніше, РФ конче потрібна Україна саме зараз: щоби на момент різкого падіння доходів від викопного палива вона мала принаймні якнайбільше геополітичних активів, бо це геополітичний вплив, яким також можна торгувати.
2. На ближчу перспективу: ця система зламається, якщо взяті на себе державою витрати, зокрема воєнні, критично перевищать доходи від експорту викопного палива. У такому разі «бензоколонка із ракетами» попросту збанкрутує. Поки що цього не сталося; чи станеться це в найближчі роки — питання, як на мене, відкрите й залежить від низки погано прогнозованих чинників (хоча деякі мої колеги одразу й категорично заперечили таку можливість).

Хай там як, нафтогазовий комплекс, зі всією описаною вище ієрархією дотичних до нього соціальних груп — це, на сьогодні, справжній хребет цієї імперії. І його міцність, а також особливості сформованої ним суспільної структури.

У ній не народ утворює державу, а нафто-газо-силова еліта «утримує» решту народу крихтами від власних доходів. Власне, потрібно враховувати в усіх гіпотетичних сценаріях подальшого розвитку подій всередині РФ.