Навіщо Захід знецінює кров українських захисників?

(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).

Цими днями знов маємо масивну хвилю обговорень: «Може, Україні би погодитись на обмін: частина територій – на припинення війни, домовленості з Росією і членство в НАТО?». Навіть голова офісу НАТО зробив таку заяву.

Це звучить трохи не з кожної праски в нас, в російських ЗМІ та блоґерів, в Європі, у світі... Можливо, це отак вихлюпнувся назовні той дипломатичний тиск, про який казала наша влада.

Ймовірно, автори ідеї (і щось натякає, що вони близькі до Кремля) сподівалися на закономірну втому українців від війни, на розчарування цивільних в контрнаступі (хоча військові якраз оцінюють його позитивно). А ще – на погіршення економічної ситуації (не без участі керівної ланки держави), на обурення і розчарування через зрослу корупцію ("за що хлопці гинуть").

Можливо, сподівалися вони навіть на прагнення української влади зміцнити свою легітимність через вибори (котрі не можливі у воєнний час). Це все дійсно наявне, але...

Наскільки би скептичною не була моя оцінка внутрішньоукраїнського "потенціалу спротиву", це нічого не міняє з точки зору геополітики. Бо ні на грань не змінилась базова аксіома: «Угоди з Росією не варті паперу, на якому написані».

Я повністю згоден з генералом Беном Годжесом, котрий сьогодні сказав буквально: «Я думаю, це жахлива ідея [буквально, a terrible idea – прим. авт.]. РОСІЯ НІКОЛИ НЕ ВИКОНУЄ УМОВ ЖОДНИХ УГОД. Тому [навіть якщо територіальною оплатою буде тільки Крим, а не всі окуповані нині території – прим. авт.] Україні буде дуже складно відновлювати свою економіку, якщо Росія продовжить окупувати Крим і будь-якого моменту зможе порушити рух суден з Бердянська, з Маріуполя морем. Я вважаю, що це цілковито жахлива пропозиція. Я не бачу для України жодних хороших варіантів в такому випадку».

Це вже отримало підтвердження від вічноп'яного Дмітрія Мєдвєдєва, котрий, тим не менш, все одно є першим заступником голови Військово-промислової комісії РФ і заступником голови Радбезу РФ: «Ідея цікава. Питання лише в тому, що всі нібито їхні території – дуже спірні. І для заходу до блоку київській владі треба буде відмовитися навіть від самого Києва, столиці давньої Русі».

Тобто, ось так оцінюють ідею реалісти: будь-які домовленості з Росією, оплачені територіями України чи чимось іншим, не будуть дотримані. Чогось вартими будуть тільки умови, закріплені в актів про капітуляцію, коли Росія просто не матиме більше ресурсів для агресивних дій.

І то, якщо Росія збережеться, то це триватиме хіба кілька десятиліть, далі напад буде повторено Кремлем... Відповідно, ситуація ніяк не помінялася з лютого 2022-го: головною і недосяжною задачею будь-яких переговорників і ініціаторів мирної угоди з РФ є пошук хоч якихось гарантій для зобов'язань Кремля.

Будь-якого інструменту, котрий змусить дотримуватись домовленостей, а таких інструментів як не було, так і не знайшлось дотепер. Отже, всі обговорення "вартості миру" (вимірюваної хоч в діамантах, хоч в тисячах квадратних кілометрів української території) – порожнє струшування повітря.

Чогось варті тільки домовленості на військову підтримку і послідовне добивання економіки РФ, нехай і не настільки швидке, як всім би хотілось. Висновок: вартісним і тривалим варіантом може бути хіба "і вся територія, і НАТО", а не "або те, або інше"; хоча все ж життя може внести свої правки – все може статись.