Оборона, що виростає з досвіду
Уродженці Полтавщини у лавах Національної гвардії України нині стоять на варті Запоріжжя. З-поміж них і сержант Антон Тотохін.
Зараз він служить на одному із відтинків Південного фронту, де оборона під дронами — не фільм, а щоденна реальність; зокрема, під час минулого виходу з позицій Антон виніс «гірлянду» — сімнадцять нерозірваних ворожих дронів. Протягом 5 діб — від четвертої ранку до восьмої вечора — FPV, скиди та запалювальні речовини.
«Підіймаєшся нагору з бліндажа — там уже не земля, а порепана шкаралупа. Досвідчений побратим одразу попередив мене: «Лізьте глибше в нори». Ворог спостерігає з дронів і методично атакує наші позиції захисників. Ці позиції створювали аби витягувати ворога на себе.
Іронія в тому, що саме ці приманки встояли. Моя позиція зараз — на пагорбі. Дві посадки поруч — згорілі ще торік. Ми на пустирі. Але ми стоїмо. Це місце стало не лише пасткою для ворога, а й випробуванням для них самих», — говорить нацгвардієць.
Сержант Тотохін згадує, як сам обирав хлопців, з якими заходив на позиції. Всі розуміли ризики, але йшли з ним, бо знали — він завжди тримає слово.
Попри страх, серед бійців кажуть: якщо йдеш з Антоном — повернешся назад обов'язково, тому з ним заходять на «нуль» упевнено. Під час одного з виходів на позиції у «сірій зоні», де облаштували спостережний пункт на покинутій фермі, почався масований обстріл: міномети, мавіки зі скидами, FPV із кумулятивними зарядами.
Опівночі — «баби Яги» скидали протитанкові міни з неба. О шостій ранку було прийнято рішення на евакуацію, а через 12 годин після виходу ферми більше не існувало — пряме влучання повністю зруйнувало споруду.
Антон передав бойовий досвід десяткам гвардійців. Один із них — «Толябич» — погодився зайти на позицію тільки тому, що знав: там буде сержант Тотохін. Під час ротації наступив на пелюстку — відірвало стопу і попри цю трагедію, його успішно евакуювали.
Відчуття відповідальності не виникає раптово, воно росте з досвіду. Нацгвардієць пам'ятає момент, коли позиції довелося вибирати не за наказом, а за чуттям:
«Разом із «Дєдом» ми вирішили облаштуватись там, де, здавалося, ніхто не полізе, але саме звідти зараз і лізуть. Нам сказали — копайте в інший бік. Але ми проявили ініціативу і закріпились ще й там.
І зараз там тримати оборону можна. Випадкова впертість перетворилась на порятунок. Я виводив хлопців через мінні поля. Я знав, за кого відповідаю. Ризикував, але виводив хлопців, виносив поранених».
Наперекір утомі й постійному напруженню, саме такі, як сержант Тотохін, тримають оборону, вони передають досвід, навчають молодших, підтримують дисципліну й бойовий дух. На таких і тримається стійкість лінії фронту.
