Одеській патрульній та її родині погрожують розправою

09 травня, 23:12
Патрульна поліцейська Одеської області Зоя Мельник
Патрульна поліцейська Одеської області Зоя Мельник

або закуліса «реформ» поліції

Останній Бастіон подає переклад посту Зої Мельник на її сторінці у Facebook

«Я, поліцейський 2-го взводу 1-ї роти 3-го батальйону патрульної поліції Одеської області, хочу зробити публічну заяву.

Пояснити, що відбувається зараз, без попередньої історії, на жаль, не вийде, тому буде дуже багато тексту.

Півроку тому ми вилучали дітей зі страшного, вонючого притону, з купою залежних, з калюжею крові п'яного суїцидника, по якій босими ногами бігали зовсім маленькі, голодні і голі діти.

Писала про це отут.
І лише зараз я наважилася написати, що тоді відбувалося насправді. Розумію, що даремно терпіла, що надто пізно, що про таке треба було трубити відразу і рубати під корінь, звертаючи увагу громадськості на незаконну діяльність людей, які ще вчора були ніким, стають усім, ледве отримавши маленьку, крихітну владу, загордилися богами. Богами, котрі живуть на податки громадян, котрих вони дуже швидко навчилися зневажати і ненавидіти. Особливо заявників.

Але тоді мені все ще не хотілося «виносити сміття з хати», та й не знала, що все зайде настільки далеко, і «боги» остаточно втратять совість, честь і людську подобу.

Прибувши на виклик і виявивши трьох голодних дітей, яких мати кинула без їжі, води на наркозалежну подругу, котра годувала їх прокислими макаронами, я викликала до місця службу, ювенальну превенцію, медиків (саме з ними відбувається вилучення дітей за загрози життю і здоров'ю) і волонтерів, щоб нагодувати та одягти дітей (Катю Ножевнікову).

Звичайно, на все це знадобився якийсь час. У той час моя нова реформована патрульна поліція лише розпочинала процес перетворення з нових на старих добрих колядників на дорозі, але це вже тоді дуже помітно позначалося на якості роботи.

Плани були вже тоді, виклики «102», де сімейки, крадіжки, грабежі, бійки, побутові конфлікти, насильство тощо або не оброблялися, або оброблялися як-небудь, бо командири заявляли: у нас головне – постанови й протоколи.

Комбати влаштували собі змагання, хто більше зробить постанов, оскільки їм були потрібні кар'єра й показники.

А на викликах «102» їх, звісно, не зробиш. Та й «візитівок» на сімейках, п'яних бійках не дають (що таке візитівки – в коментарях для тих, хто не здогадався).

Так, закон свідчить, що життя і здоров'я громадян має бути в пріоритеті, але коли я про це говорила нашим керівникам, вони хіба що пальцем біля скроні не вертіли.

Вилучення дітей процес тривалий, треба дочекатися на приїзд служби (у якої транспорт відсутній) і ювенала (у якого також транспорту немає). Далі треба складати по три акти на кожну дитину, оскільки у ювенала немає транспорту (це поліція, яка займається лише дітьми і яка найменше забезпечена, а ми потім плачемо за загиблими дітьми, еге ж), я приймаю рішення доправити дітей нашим автомобілем.

Доки я чекала на службу і ювеналів, намагаючись з'ясувати, чиї діти, де мати і тому подібне, мені стали телефонувати командири з вимогою швидше завершити завдання, бо купа викликів і нікому працювати. Викликів справді було багато, але, по-перше, рішення про закінчення виклику приймаю я на місці, оскільки саме я бачу те, що відбувається, і відповідаю за це – так я відповіла командирам. А ще відповіла, щоб вони подивилися, чи немає у них вільних екіпажів, які в цей час, коли на районі купа викликів, стоять під знаком і косять капусту вже декілька годин, не відпрацювавши жодного виклику.

Ієрархія в поліції вибудувана приблизно так: «Я – начальник, ти –дурак».

Абсолютна більшість командирів страждають самодурством і дуже ображаються, коли їм хтось починає суперечити. Мені телефонували багато разів, заважали роботі, нарешті доповіли комбату.

Новому комбату, котрого призначили після заміни керівництва.

Комбату пояснила ситуацію. Він головою покивав, зробив вигляд, що зрозумів, а наступного дня я побачила себе у розстановці – на базі (на хвіртці біля входу, відкривати і закривати шлагбаум, сюди раніше ставили або «залетілих», або тих, хто слабо працював, не дуже знав і не хотів вчити закони, мав проблеми з комунікацією з громадянами, не вмів водити автомобіль тощо).

Ні серед тих, ні серед інших я до цього ніколи не була, маючи добру репутацію, справлялася з роботою, мала подяку від міністра МВС, гарні навички водіння і водійський стаж (за чотири роки – жодної подряпини на службовому автомобілі), роботу любила, не мала жодної скарги на неприбуття чи неналежне реагування, мала прекрасну характеристику, і з «показниками», на думку керівництва, у мене було все доволі непогано.

У мене забрали автомобіль, віддали тим, хто умів мовчки робити план, а не сперечатися з мудрими керівниками.

За вилучених дітей показника у мене ніякого не буде, галочку не поставлять, я поганий співробітник, без показників.

-         Ти робиш роботу райвідділів, – бурчали командири.

-         Тобі слід було залишити на ювенала і поїхати.

Всі  мої розповіді, що не можна залишати співробітника одного з трьома дітьми і купою не зовсім адекватних людей, що у ювенала немає машини, що це небезпечно – один співробітник в притоні, що дітей треба було у щось одягти і нагодувати, нічого не дали.

Мене покарали. Найбільш непотрібне місце – на хвіртці. Стій, закривай і відкривай шлагбаум. Найбільше я ненавиджу марну роботу і марно витрачений час. Я була дуже злою. Хотілося плюнути на все і звільнитися. Працювати нормально все-рівно не дають.

Того дня я зрозуміла, що наша служба деградує і стає абсолютно позбавленою сенсу – коли плани і постанови важливіші за життя і здоров'я дітей. Пам'ятаєте випадок, коли російські лікарі заради красивої статистики вбили недоношеного новонародженого? Ось такі приблизно асоціації.

Маса вбивств на побутовому ґрунті, в результаті домашнього насильства, маса загиблих з голоду або від рук неадекватів дітей, а поліція стовбичить під знаками і творить показники.

Затим мене ставили на якісь безглузді завдання, пішою, наприклад, охороняти поліцейську станцію (а раптом поцуплять). Колеги скинули фото аптечки з однієї подібної станції. В аптечці були мильні бульбашки і хрещики. Більше нічого.

До обов'язків поліції належить, зокрема, надання медичної допомоги, яку я, до речі, знаю і вмію надавати, навчалася на приватних курсах неодноразово, також навчалася і в поліції. Фото аптечки я виклала у мережу, попередньо домовившись з колегами, що якщо що – знімок мій.

В нашому управлінні зчинився переполох. А потім й у департаменті. Дзвінки, істерики…

На посту відразу з'явилася нова аптечка.

Начальник відділу моніторингу відразу засвітився у мене в коментарях з фоткою аптечки, доводячи, що вона там була, але був викритий (аптечка виявилася запечатаною, її ніхто ще не чіпав), на нього налетіло пів ФБ і він змушений був ретируватися.

Тодішній начальник ГУНП, кажуть, думав, що я засланий шпигун, котрий хоче його дискредитувати.

Хлопців через аптечку (увага) допитували!!

Валити на мене у них не вийшло, призналися.

Зателефонував комбат. Кричав. Сильно кричав. Вимагав, щоб я негайно видалила пост.

Я відповіла, що нічого видаляти не буду. Це не службова інформація. А він – не мій редактор. І не його справа, що я пишу у себе на ФБ.

Що люди мають знати, як насправді поліцейські можуть їм надати допомогу. Що мені, як людині, котра знає як і неодноразово надавала медичну/домедичну допомогу, це дуже важливо. І прикро, що ми не маємо нормальних аптечок.  

Потім мене покликали до начальника. Довго говорили. Керівництво милостиво погодилося залишити мене в спокої з показниками і дати мені працювати зі своїми дітьми, сімейками тощо. І всім стало добре.

Керівництву – так як я перестала писати про їхні гріхи і проблеми реформи.

Патрульним – так як вони із задоволенням позбавлялися сімейок і викликів до дітей (виклики на домашнє насильство), перекидаючи мені все це – це клопітка робота, вона мало ціниться і мало хто її хоче виконувати.

Дітям, людям, котрим вдавалося допомогти.

І мені, так як я займалася тим, що мені подобалося, а не «косила» під знаками і була недоторканною. Ціною мовчанки. Але працювати все одно було складніше.

Справа в тім, що екіпажів, які не працювали і зовсім не виїздили на виклики, більшало. Відповідно тих, хто виїздив, меншало.

З них теж вимагали показників. Не знімали людей зі зміни більше, ніж 14 годин, доки не зловили п'яним за кермом.

Якщо раніше на район було 10 автомобілів і їх інколи не вистачало, особливо влітку, то зараз 1 чи 2, звісно, виклики накопичуються як снігова лавина.

Я все частіше чула скарги на неприбуття, але, схоже, на них ніхто не реагував.

Люди все частіше скаржилися на поліцію.

Доходило до маразму і абсурду – я прибувала на виклики, які висіли по три-чотири години, вислуховувала чимало гидоти, прокльонів на адресу поліції.

Через деякий час, мене знову відправили пішою охороняти кораблі НАТО в одеському порту, не дали навіть допрацювати та довести до суду справи.

Втім, як і всіх, хто не виконував плану чи не збирав «візитки». Відомих візитників ніколи ніхто не чіпав. Вони вічно комусь попадалися, ходили на допити, але все – як з гуски вода.

Вони завжди мали автівки, причому нові, аутлендери. Неугодним шили службові розслідування, створювали нестерпні умови для роботи.

Наприклад, мене у пішому патрулі тримали більше 14 годин на морвокзалі, на протязі. Потім я промерзла і змушена була більше місяці лікувати пієлонефрит (запалення нирок).

Для захисту своїх прав я вступила до незалежної профспілки (поліцейські знають, це профспілка Сергія Джихура).

Зрозуміло, що навряд чи буду я тут працювати після всього написаного. Але це ще не все.

Після того, як мені увірвався терпець і я почала писати публічно про все, що відбувається всередині, мене намагалися спровокувати якісь активісти. Дивним чином ці активісти виявилися дуже близькими співробітникам поліції, котрі працювали на ваговому контролі, де недавно відбувалися дуже цікаві події, і управління патрульної поліції воює з укртрансбезпекою, звинувачуючи один одного у корупції. На співробітників укртрансбезпеки навіть був здійснений збройний напад. Активісти, які мене переслідували, за дивним збігом обставин також воюють з укртрансбезпекою.

Після цього я стала ще більше писати на ФБ про те, що відбувається у нас в управлінні, і одного разу вийшла у прямий ефір на 1+1, повідавши, що тут відбувається всередині.

Після цього керівництво робило спроби поговорити зі мною. Я відмовила.

Наступного дня після цього мені стали телефонувати ночами з погрозами мені та моїй дитині.

Погрози записала – вони на відео.

Я написала заяву до УВБ, але прекрасно розумію перспективу розслідування подібних справ.

Виходячи з викладеного, розуміючи всю абсурдність ситуації, як би це безглуздо не звучало – «співробітник поліції просить допомоги у громадськості» - все ж прошу підтримати інформаційно і максимально поширити розголос про те, що відбувається. Іншого способу захиститися, крім розголосу, у мене, на жаль, немає», - йдеться у повідомленні.

Автор : Останній Бастіон
Читайте також:
У чому цінність лісів?
вчора, 14:00
Маріон Кліфтон Девіс  – найвпливовіша людина на планеті, про яку ви, мабуть, ніколи не чули.
30 травня, 12:55
Дізнайтеся секрети мильної бульбашки.
28 травня, 13:55
Якщо набридли стандартні туристичні маршрути, то наш Топ саме для Вас!
27 травня, 20:11
У чому секрет Енцо Феррарі, який зміг побудувати люксову імперію авто? Чи справді деякі моделі Ferrari недосяжні навіть для мільйонерів?
26 травня, 16:50
Що ж це насправді: бажання вдихнути якомога більше свіжого повітря чи щось більше?
26 травня, 11:35